Результат радикальних партій на виборах 2012: причини, особливості, прогнози

Можна виокремити кілька основних причин того, що Компартія України отримала вищу підтримку електорату, аніж на попередніх парламентських виборах 2007 р., коли за неї проголосувало 5,39% виборців.  По-перше, КПУ і надалі залишається ідеологічно зрозумілою для виборця партією – вона не відмовляється від соціалістичної лівої  риторики. Виборча кампанія українських комуністів  була чи не найбільш вдалою з точки зору змісту, форми та досягнення цільової аудиторії. КПУ змогла сформулювати достатньо чіткі, прості та актуальні для свого  електорату повідомлення: безплатна медицина, освіта, націоналізація стратегічних підприємств, нова пенсійна реформа тощо. І  хоча КПУ під час виборчих змагань не наводила аргументів, як втілюватиме будь-які з цих  гасел, проте емоційно змогла вплинути на своїх виборців, апелюючи насамперед до радянського минулого та тих соціальних програм, які сьогодні українцям вже не доступні. По-друге, рейтинг КПУ  істотно зріс за рахунок  зменшення рейтингу Партії Регіонів. Частина прихильників партії влади розчарувалася  в ній протягом останніх двох років і комуністи для певної кількості з них стали прийнятною альтернативою. Мало того, до комуністів повернулися ті виборці, які 6 років тому  змінили свої політичні вподобання та замість КПУ голосували за Партію регіонів. На парламентських виборах 2002 року Комуністична партія мала 20%, а вже через 4 роки, на наступних виборах 2006 р. – лише 3.66%, ставши «донором» для Партії регіонів, яка отримала понад 32%.

Проте варто сказати, що  зростання підтримки КПУ на нинішніх виборах не свідчить про зростання радикальних настроїв лівого спрямування у суспільстві. Ані сама партія, ані її електорат не є радикальними в своїх діях та поглядах. Особливістю українських комуністів стала їхня абсолютна позачасовість, принаймні на рівні риторики та розбудови партії: ані кадрово, ані ідеологічно партія не модернізувалася за останні більш як 20 років. Замість трансформувати свої погляди та пропозиції, перетворитися на потужну соціал-демократичну партію (що вдало зробили більшість комуністичних партії у Східній Європі після розпаду СРСР), і далі залишатися у лівому спектрі політичного поля, але у новому – більш сучасному вигляді, КПУ  будує свою діяльність на апеляції до часів Радянського Союзу, та успіхів, як вона вважає, комуністичної політики. Зважаючи на те, що електорат КПУ – це переважно люди віком старше 54 років, такі методи поки ще спрацьовують.

«Свобода»: чинники зростання популярності

Результат Всеукраїнського об’єднання «Свобода» став, напевно, найбільшою несподіванкою виборів-2012. Отриману «Свободою» підтримку електорату не прогнозували експерти-політологи, не показували результати передвиборних соціологічних опитувань, і не передбачали інші політичні сили. Що саме зробило результат у 10,44% (за даними ЦВК станом на 8.00 2.11.2012 ) можливим? Дозволимо собі деякі міркування з  цього приводу.

По-перше, «Свобода» дуже чітко позиціонує себе з точки зору ідеології: партія розвиває концепцію національної держави, пріоритетності українців та українськості загалом. Їхня ідеологія – це комбінація  ідей консерватизму в питаннях історії та культури, націоналізму – в питаннях соціально-політичних, ізоляціонізму – у зовнішній політиці. «Свобода» вирізняється на тлі інших партій не тільки вже самим фактом чіткого декларування своєї праворадикальної ідеології,  а й вірністю цим поглядам протягом всього періоду існування партії, хоча і поза парламентом. Незалежно від загальної політичної кон’юнктури в країні, «Свобода» від своїх ідей не відмовлялася, вдало заповнила нішу політичної сили на правому фланзі. По-друге, можна припустити, що у виборчій кампанії 2012 р. саме «Свобода» стала альтернативою для тих виборців, які розчарувалися в так званому помаранчевому таборі політичних сил. Передовсім, це колишні виборці «Нашої України», партії попереднього Президента Віктора Ющенка, а також «Батьківщини». Виборець, який опозиційно налаштований щодо нинішньої влади, шукав альтернативу старим помаранчевим силам  теж в опозиційному таборі, але в особі нової партії, нових облич, які змогли б вплинути на неефективну роботу парламенту в уже усталеному форматі. «Свобода» в цій ситуації мала достатньо привабливий вигляд на тлі розпливчастих, популістських обіцянок лідерів перегонів, які так і не спромоглися створити свій  ідеологічний портрет в очах пересічного виборця. По-третє, голосуванню за партію «Свобода» посприяла своєю законодавчою ініціативою і партія влади, а саме – ухваленням мовного закону. Саме загроза усунення української мови навіть зі сфери офіційного та ділового спілкування в певних регіонах призвела до різкого зростання підтримки партії «Свобода»  серед української інтелігенції, яка завжди традиційно дотримувалася поміркованих, а не радикальних  поглядів.

В цілому причини голосування за «Свободу» можна узагальнити так – це протест виборців. В різних категорій населення свій, але протест: проти основних політичних партій, одні з яких нездатні конструктивно управляти, а інші – конструктивно протистояти першим; проти млявості та інертності політичної ситуації; проти вже звичного складу парламенту та його неефективності; проти зазіхань на закріплений в Конституції України статус державної мови та інше.

«Свобода»: парадокс чи загальноєвропейська тенденція?

Протягом останніх років в європейських країнах спостерігається зростання популярності праворадикальних партій як відображення передовсім соціальних та  етнічних   проблем сучасної Європи. Поширення крайніх правих ідей в таких країнах, як Норвегія, Нідерланди, Бельгія,  Угорщина, Швеція є своєрідною захисною реакцією європейців в умовах кризи ідентичності. Українська «Свобода» на позачергових парламентських виборах 2007 р. мала 0,76%  підтримки, у 2012 р. – понад 10%.  Проте,   що  по суті означає феноменальне зростання рейтингу «Свободи», чи є цей результат  відображенням  радикалізації українського суспільства?

Вищезазначені причини та мотиви голосування за «Свободу» дають підстави зробити висновок: результат цієї партії на виборах не тотожний кількості налаштованих радикально українців, загальної тенденції до правої радикалізації в українському суспільстві немає, принаймні у тому вигляді, якого це явище набуло в багатьох європейських країнах. Багато з виборців, що віддали свої голоси націоналістичній партії, насправді не підтримують левової частки радикальних гасел «Свободи»  і голосували за неї або як за альтернативу, або з поваги до логічності у дотриманні обраної системи поглядів, або з міркувань зміни за допомогою «Свободи» парламентського ландшафту.

«Свобода» та КПУ у парламенті: що далі?

Вже зараз можна спрогнозувати, що протистояння у площині «Свобода» – Комуністична партія  буде ідеологічним конфліктом та особливістю нової Верховної Ради, оскільки обидві партії йшли на вибори з діаметрально протилежними гаслами та планами щодо мовного питання, висвітлення історії, зовнішньої політики і т.д. Втім, проходження «Свободи» у парламент вигідне не тільки їй самій, але і партії влади, зокрема, оскільки посилаючись на перебільшену загрозу діяльності «Свободи»,  Партія регіонів зможе мобілізувати свій електорат, підживити в такий спосіб і без того наявний регіональний розкол в електоральних вподобаннях населення.  Одне можна сказати напевно: незважаючи на втрату парламентом своєї великої впливовості у політичному житті країни, нова Верховна Рада  діятиме більш напружено, аніж Рада попереднього скликання.

Другий важливий прогноз стосується безпосередньо самої партії «Свобода».  Цілком ймовірною може стати певна дерадикалізація «Свободи» після її проходження до парламенту. Статус парламентської партії вимагатиме виваженішої і поміркованішої риторики та поглядів, аніж «Свобода» могла собі дозволити, будучи позапарламентською силою. Головною рушійною силою відмови «Свободи»  від найбільш радикальних ідей  може стати її об’єднання з іншими опозиційними силами в парламенті – «Батьківщиною» та партією «УДАР» Віталія Кличка, які більш ліберальні за цілою низкою соціальних, етнічних та культурних питань.