Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»
ІI. Аналітична довідка
Ані міжнародний тиск, ані намагання української влади вийти на прямий діалог з Росією, ані попередження ЄС про запровадження санкцій не змогли поки що змінити ситуацію в Криму. Так званий референдум щодо виходу Криму зі складу України і приєднання до РФ 16 березня таки відбувся. Жодна демократична держава світу його результати не визнає, адже правових підстав вважати це голосування волевиявленням населення Криму немає. В той же час загроза поширення агресії Росії і на інші регіони України стала більш ніж реальною. Тож, чим стане Крим на наступний після референдуму день? Зоною замороженого конфлікту? Українським Придністров’ям? Чи плацдармом для подальшої агресії Росії на Україну? Які шанси української влади повернути собі контроль над Кримом?
Ілюзія волевиявлення – що далі і які наслідки?
Чи справді Крим втрачений для України?
Не тільки сама ідея референдуму в Криму повністю суперечить Конституції України, Криму та міжнародному праву, але і його проведення власне відбувалося з численними та неприкритими порушеннями демократичних процедур. Мова йде не лише про відсутність будь-яких незалежних спостерігачів – як українських, так і міжнародних, – але й про такі факти, як, наприклад, оголошення аномально високої для Криму явки, неможливість незалежних журналістів безперешкодно висвітлювати голосування, складання списків виборців прямо на місцях, участь у голосуванні громадян Росії і багато іншого. Це лише поверхові приклади. Тобто, задачі хоча би формально створити ілюзію дотримання процедур не було. Цілком очевидно, що результати такого «референдуму» не мають нічого спільного з волевиявленням населення Криму. Практично, цей псевдо-референдум потрібен лише для того, аби «легалізувати» для частини населення Росії та Криму факт анексії Криму, яка вже відбулася до референдуму.
Паралельно з «юридичним оформленням» анексії Криму, розвивається сценарій дестабілізації південно-східних регіонів України, де відбуваються організовані проросійськими та російськими силами мітинги та акції на підтримку виходу цих областей зі складу України та приєднання до Росії. І справді, саме події на Сході і Півдні є зараз не менш, а може і більш важливими. Де-факто, українська влада Крим не контролює. Це треба прийняти як факт і зосередитися на тих областях, які наступні в плані інтервенції Кремля. Якщо зараз російська агресія не зможе просунутися вглиб України, то це стане запорукою того, що з часом вдасться повернути контроль над Кримом і змусити Росію зупинити її агресію, піти, врешті-решт, на переговори. Саме дестабілізація ситуації в Донецьку, Луганську і Харкові дасть Кремлю підстави втілити заяву російського МЗС: ввести російські війська у східну частину України, аби «захистити» російськомовне населення і там, як в Криму.
Обидва варіанти статусу Криму, що виносилися на голосування 16 березня, передбачали вихід Криму зі складу України. Втім, і досі залишається під питанням, чи зважиться російський парламент на ухвалу приєднання Криму як суб’єкта до Російської Федерації. Вже зранку 17 березня Верховна Рада Криму мала намір звернутися до Росії з метою якнайшвидшого приєднання Криму до Росії, але чи буде ухвалено це рішення російською стороною – досі під питанням. Цілком можливо, що ухвалення цього рішення затягуватиметься і відіграватиме роль маніпулятивного механізму в руках Росії щодо Криму. Росія може зберігати контроль над півостровом, мати там збройні сили, втім, якщо не буде рішення про приєднання до РФ, Крим буде позбавлений фінансових та інфраструктурних ресурсів: з Києвом зв’язки будуть обірвані, а з Росією – неналагоджені. Крим може стати заручником цього «від’єднання» від України і «сірою зоною», яка повинна буде забезпечувати себе сама.
Отже, втрачено контроль над Кримом, але сам Крим для України не втрачений. Де-юре, незважаючи на будь-які рішення, що їх ухвалюватиме вже нелегітимний парламент Криму та парламент Росії, Крим залишатиметься частиною української держави. Навіть якщо центральна українська влада не має сьогодні можливостей контролювати цю територію. Простору для дипломатичного шляху вирішення кримської кризи практично немає. Самостійно, без участі міжнародної спільноти, зупинити агресію Росії Україна механізмів не має, хоча і готова до прямого діалогу з РФ. Тому у внутрішній політиці головним напрямом має бути стабілізація східних та південних областей України та мобілізація всіх ресурсів для відповіді агресору, якщо він спробує просунутися далі на територію України.
Чи може перспектива міжнародної
ізоляції та санкції зупинити Росію?
Який потенціал тиску ще залишився
в руках міжнародної спільноти?
На жаль, доля України та україно-російських відносин вирішується вже не між Києвом та Москвою, а у Вашингтоні і Брюсселі, де на базі міжнародних організацій розглядаються шляхи виходу з кризи.
Голосування в Раді Безпеки ООН за проект резолюції щодо України показало, що не тільки західні демократії, але і весь світ підтримує територіальну цілісність України. І Південна Америка, і Африка, і Схід розуміють небезпеку переділу сучасних кордонів. Це стало серйозним сигналом для Росії про те, що вона опиниться в міжнародній ізоляції, якщо не зупинить свою інтервенцію в Україні. Втім, голосування відбулося без перебільшення занадто пізно, аби сподіватися, що загроза ізоляції може зупинити дії Росії всього за день до запланованого референдуму в Криму. Отже, політичної ізоляції Росія не боїться, принаймні на цій стадії. Можливо, не боїться тому, що усвідомлює бюрократичну неповороткість ЄС і складність ухвалення таких серйозних рішень як санкції, переривання торгових, економічних чи тим більше – політичних відносин на найвищому рівні – в Раді Європейського Союзу і від імені всієї організації. Так, Німеччина, постійний партнер Росії, заявила про застосування санкцій щодо Росії у три етапи, починаючи з 17 березня, в разі проведення референдуму і подальшого перебування в Криму російських збройних сил. Але якими будуть ці санкції на практиці? Коли вони реально запрацюють? Ключовий момент у намірах ЄС – це не просто санкції, а санкції у три етапи. Тобто, скоріше за все, вони запроваджуватимуться поступово, за принципом покрокового посилення. Це дає Росії підстави сподіватися на деякий запас часу, коли вона продовжуватиме наступ на українському фронті і розігруватиме карту сепаратизму в південно-східних регіонах України, де вже є реальна загроза громадянського конфлікту. Без санкцій з боку ЄС будь-які обмеження, запроваджені США, будуть малоефективними. Росія не боїться обіцянок санкцій, але може зупинитися в разі їх застосування. Закрита нарада Володимира Путіна з аналітиками та великим бізнесом щодо можливих наслідків санкцій, а також заява Олексія Кудріна, члена Економічної Ради при Президенті РФ, про те, що санкції можуть зупинити зростання економіки РФ у 2014 р. на нульовій позначці, свідчать про те, що санкції можуть зупинити дії Росії. Але вони повинні бути, по-перше, оперативними, по-друге, одночасними як мінімум на двох основних напрямках – з боку ЄС та США, по-третє, мають бути масштабними, а не поверховими.
Якщо Росія ухвалить рішення про входження Криму до її складу, Україні варто насамперед припинити дипломатичні відносини з Росією як з державою-агресором. По-друге, доцільним було би звернутися до США та Великої Британії, як гарантів територіальної цілісності Україна, з вимогою, аби вони терміново і невідкладно розпочали виконання ними їхніх зобов’язань перед Україною. Це може бути підписання, наприклад, двосторонніх договорів про підтримку чи військове співробітництво на виконання Будапештського меморандуму 1994 р. Хоча й укладати договори необов’язково – згаданий Будапештський меморандум вже є підставою для активних дій цих держав. Питання полягає лише у визначенні того, як саме гаранти виконають свої зобов’язання перед Україною. І розв’язати це питання слід протягом найближчих 2–3 днів, допоки з-під контролю не вийшла ситуація в інших частинах України.
Отже, невизнаний і нелегітимний референдум, що відбувся у Криму, завершив перший етап інтервенції на територію України. Він «легалізує» анексію Криму і закріплює за Росією цю висоту. Водночас намагання російських і проросійських сил на Сході і Півдні України дестабілізувати ситуацію, спровокувати громадянське протистояння свідчить про те, що зупинятися на анексії Криму Російська Федерація, скоріше за все, не збирається. На сьогодні лише оперативна і узгоджена реакція міжнародної спільноти, зокрема ЄС і США, здатна спинити Росію в її планах. Втім, чи буде їхня політика щодо Росії ефективною, – певності немає, адже і санкції, і обмеження, і демонстрація військової сили та готовності допомогти Україні допоки були більше на рівні попереджень, а не конкретних дій. Втім, тепер будь-яка запізніла реакція коштуватиме не лише цілісності України, але і всьому міжнародному порядку.
Received: from [email protected] by frv32.fwdcdn.com; Mon, 17 Mar 2014 14:46:09 +0200
Світлина: Dmitry Tymchuk
