Андронік КАРМЕЛЮК
Референдум у Нідерландах спричинив у світі помітний політичний шум, але його наслідки битимуть не так по Україні, як по ідеї та єдності ЄС. Такий основний висновок з голосування голландців, що їх партійні маніпулятори та агенти впливу ввели в оману: замість запитати громадян про їхнє ставлення до (зовсім технічної) Угоди про асоціацію і зони вільної торгівлі України з ЄС, ініціатори референдуму мали б ставити питання, якщо чесно і відкрито, таким чином: «Чи мають Нідерланди залишатися членом ЄС?» Щодо цього, британці тут відкритіші, бо їм запропонують голосувати за Brexit, тобто за вихід Британії з ЄС, або за подальше членство в об’єднаній Європі. Матеріальні вигоди з перебування Лондона в союзі з континентом тут розвіюють всілякі сумніви про результати цього опитування.
Інший аспект референдуму в Нідерландах – його юридичний характер. Він має лише дорадчу функцію і позбавлений юридичної, тобто зобов’язуючої сили. Є деякі засадничі питання в кожній державі, які не вирішуються на вулиці (як, до речі, й не на Майдані). Тут маємо додаткову гру із цифрами: адже референдум уважається таким, що відбувся, якщо в ньому беруть участь щонайменше 30% громадян. У Нідерландах явка досягла щоправда 32%, але «проти» Європи – чи то пак, проти асоціації України з ЄС… – висловилися всього 20% тих, що віддали свої голоси, при тому, що у парламенті більшість депутатів раніше уже ратифікувала Угоду про асоціацію України з ЄС.
Наведені цифри де в чому нагадують маніпуляції Путінського референдуму в Криму: там подібно, бо з допомогою підробного референдуму, легалізували насильну анексію українського півострова до РФ, яку росіяни нині світові намагаються виправдати як нібито історичну «справедливість». Аналіз результатів цього політичного шахрайства виявив, що за анексію в умовах тиску насправді «голосували» менше ніж 20 % кримчан, реальні дані засекречені – цифри коливаються між 16% та 12%.
Отже, серед голосного шуму в ЗМІ навколо цього політичного спектаклю в Нідерландах не слід випускати з уваги названі вище факти й істини. І найважливішим моментом у цій шумній політичній акції треба вважати обман громадськості, підсилення антиєвропейських настроїв і – про що майже всі експерти й коментатори мовчать – відчутний російський слід у цих діях.
На думку місцевих оглядачів, Нідерланди самі створили собі таку ситуацію, коли минулого року проголосували за закон про референдум, для чого вистачає зібрати лише 300000 підписів, що на 17 млн. громадян не становить жодної проблеми. І саме цей інструмент використали різні ліво- та праворадикальні партії й угруповання, які роками ратують проти Європейської єдності.
Нагадаємо, що в Нідерландах – після того, як уже французи за президента Жіскара Д’ Естена відкинули цю ідею – провалили проект спільної Європейської конституції. Це завдало великого удару по ідеї історичної єдності Європи, яка до того і по сьогодні побудована на двох стовпах – на економічному добробуті й стабільності, з одного боку, та на колективній безпеці – з другого боку. Економічні проблеми, конфлікти на східних кордонах Європи й мільйонний потік мігрантів – такі є головні причини, які розхитують у людей віру в європейський політичний і цивілізаційний проект. І ні для кого вже не є таємницею, що Москва воліє мати під боком не міцний, цілісний і демократичний блок успішних та багатих держав, а послаблений і внутрішньо посварений ЄС.
Багато хто ставить собі питання, чому деякі групи громадян в ЄС виступають проти цього добровільного утворення, яке принесло і забезпечило їм тривалий мир, незнаний досі високий рівень добробуту й необмежену свободу? Аналітики запевняють, що проти Європи та європейської політики єдності виступають люди з багатьох причин. Тих причин стільки, скільки існує угруповань, що виступають проти Європи спільних цінностей. До них належать активісти різних ідеологічних напрямків: крайньоправі й ліві радикали, популісти всіх кольорів, прихильники Путіна й ті, які тужать за Сталіним, архиконсерватори й клерикальні утопісти, антикапіталісти й мрійники за визволення. Багато з їхніх прихильників навіть не являються ідеологічно підкутими, вони просто віддають агітаторам свої голоси. Дехто виступає лише проти певної програми європолітики, під претекстом, що вони, мовляв, борються за кращий світ. Але в кінцевому результаті усі вони поливають воду на млин євроскептиків.
У Нідерландах, пише політолог Міхаель Туманн у німецькій газеті «Цайт», правий популіст Хеерт Вільдерс і його явні та скриті помічники проводили кампанію, яка гаслами була націлена проти політики ЄС щодо України, але в дійсності вона мала влучити прямо в серце Європи. Йдеться про ту сферу, в якій Європа протягом останніх двох років проявила несподівану одностайність і політичну зрілість: це у політиці ЄС супроти РФ та України. Цей успіх європейської єдності популіст Вільдерс має намір відібрати від ЄС. Тут мутна євроненависть перевтілюється в конкретну політику.
Будь-яка домовленість у рамках ЄС, зазначає аналітик М.Туманн, не може бути досконалою, вона постійно буде результатом компромісів, з численними помилками, недоробками і завжди готова для удосконалення. Це, як кажуть, є work in progress – праця в процесі, так би мовити «становлення на ходу». Таким способом політики різних поколінь дотепер вибудували – після жахливих катаклізмів ХІХ століття – цей мирний і процвітаючий континент Європи.
Референдум у Нідерландах відкрив нам ще одну правду: більшість голландців, в тому й серед завзятих організаторів цієї політично дволикої агітації, мало або зовсім нічого не знають про Україну, про нашу непросту історію й наше складне та неспокійне сьогодення. Тому це питання звернене передусім до політиків із нашого зовнішнього відомства, наших інтелектуалів та працівників з інформаційної сфери. Найвища пора, щоб із голландського «обману Україною» зробити власні висновки — мобілізувати наші молоді й експертні сили, в тому й охочих і талановитих волонтерів, для служби не тільки на внутрішньому вогняному фронті, але й на зовнішньому, зокрема інформаційному і представницькому полі.
