Штефан Корнеліюс
Північний Потік-2: Виклик для ЄС й України
Німеччина, підтримуючи прокладення газопроводу через Східне море, потрапила в край невигідну позицію. Росія тепер використовує цю ситуацію. Німеччина змушена протидіяти – і здатна до такої дії. Такий висновок робить німецький журналіст Штефан Корнеліюс у мюнхенській газеті «Зюддойче цайтунг» від 9 листопада ц.р. Пропонуємо вашій увазі його – (тривожний і турботливий ) політичний коментар в українському перекладі. – Редакція.
Як правило, проблеми не зменшуються, коли їх відкладають на пізніше. Вони ростуть. Такий міжнародний досвід стосується також найбільшої геополітичної проблеми, яка докучає Німеччині через її енергозалежність від Росії. Цю залежність не можна заперечити, вона вже існувала і в період Холодної війни, тоді нею легковажили аргументом, мовляв, обидві сторони – постачальник і клієнт – потребують один одного й, отже, повинні у власних інтересах відділити економіку від політики.
Ця аргументація лише частково правильна. Німеччина розраховує на російський газ, Росія потребує від Німеччини грошей. Однак, правдою є також, що Росія готова за цю залежність заплатити більшу ціну для того, щоб тільки задовольнити інші, вищі інтереси. Німеччина думає про зиму й про нову урядову коаліцію. Президент Росії думає стратегічно. Доходи для нього другорядні.
Росія переслідує від довшого часу стратегію – розколоти ЄС, послабити європейську залежність деяких країн, щоб таким чином зламати найсильнішу зброю Європи: економічну єдність. Це захищає Росію від ухвалення санкцій, зміцнює страх сусідніх країн і служить вищій меті – тримати на далекій відстані від себе ЄС та його демократичні ідеали. Розхитаний ЄС не цікавий для всіх тих країн, які прагнуть отримати стабільність та захист через угоду про Асоціяцію та, передусім, і повноправне членство в ЄС. Серед них – Північна Македонія, Україна та Грузія, та багато інших країн-кандидатів.
У Путіна немає жодної технічної проблеми,
в нього є чіткий план
Німеччина становить найважливішу ціль цієї політики на дестабілізацію, бо вона держава з найбільшим впливом у Європі, також тому що її політика та суспільство в поглядах про Росію поділені. Тепер використовують коаліційні переговори, щоб поглибити ці розходження. І знову застосовують газ як зброю, попри те, що відставний уряд невтомно продовжує твердити, що існують численні технічні, ринкові та не прогнозовані причини, які не гарантують достатнього постачання газу і підганяють ціну на газ. А нинішній понеділок минув без того, щоб збільшилося постачання додаткового газу, про що заявив був Кремль і його запланували.
Ясно, що за цим не криється жодна технічна проблема, лише політичний розрахунок, що його президент Путін чесно й відкрито назвав: якщо Північний Потік буде нарешті запущений, тоді зникне нестача газу. Передумову, отже, прямо названо – але в цій країні (Німеччині) її відкрито ігнорують, тому що шантаж вимагатиме жорсткого рішення: поступитися, або чинити опір?
Уряд у Берліні та ймовірний майбутній канцлер ховаються за процедурними питаннями: дозвіл на запуск газопроводу має видати Агенція з газотранспорту або Єврокомісія. А для заспокоєння сумління залучають також Україну до обговорення процедури з газотранспортною Агенцією. Згідно з правилами енергетичної політики ЄС, постачальники газу й власники транспортної системи мають бути розділені. Газпром, натомість, намагається обійти цю директиву і доручив забезпечити постачання російського газу підрядникові з його концерну. Ця вимога, отже, дотримана лише для годиться, при тому правила ЄС не дотримані.
В разі потреби Північний потік треба відключити
Чи розраховує федеральний уряд на те, що за нього рішення перекладуть на суд? Чи надіється він на Європарламент, який в останній інстанції може буде залучений у процедуру, і він напевно відмовить у дозволі запустити ПП-2?
Дозвіл на постачання газу через Норд-стрім 2 є і буде найважливішим зовнішньополітичним рішенням, що його новий уряд успадкував від попереднього. Вона змусить новостворену коаліцію відразу визначитися. Тому що цю проблему надто довго відкладали, то й різні мнимі аргументи втратять на силі, з допомогою яких супроводжувався цей торг . Наприклад, реверсне газопостачання: Україні та іншим центрально-європейським країнам мали б постачати газ із Німеччини, якщо Росія закриє трубу. Такий сценарій може запрацює на початку. Проте, коли газу стане дедалі менше, і німецькі продавці газу боротимуться за кожен кубометр газу, цей конфлікт загориться у Західній Європі. Отже клубок проблем стає величезним. Платний споживач заплутаний у сітці різних залежностей і він стає жертвою шантажу. Водночас продавець використовує безвихідну ситуацію. Але Німеччина не повинна стати об’єктом шантажу, незалежно від того, хто в країні при владі.
Розв’язка може бути тільки одна: розділення, геть від російської залежності – через інші джерела постачання, альтернативні види енергетики, твердість у тлумаченні угоди і, насамкінець, також із можливістю політичного рішення – закрити газопровід. Через газову політику Росії не одна Україна може стати жертвою нападу, але також Німеччина попадає в доленосну залежність. Ця проблема тільки зростатиме, не зменшиться.
