Автор – Люк Коффі (Luke Coffey), директор центру зовнішньополітичних досліджень ім. Елісон при Фундації «Спадщина» (the Allison Center for Foreign Policy Studies at The Heritage Foundation). Він керує дослідженнями країн, що простягаються від Південної Америки до Близького Сходу.
Чи варто нам дійсно намагатися вести справи з Володимиром Путіним? Мислити так – помилково та навіть небезпечно, цим ми приймаємо бажане за дійсне.
Прийшовши до влади в 1999 році російський президент нічого не зробив, щоб показати, що він буде надійним партнером Америки. За майже кожної нагоди він здійснював політику, яка підриває наші національні інтереси та інтереси наших найближчих партнерів.
Поведінка Путіна більше нагадує поведінку царів, ніж його радянських попередників. Все, що робить цей імперський лідер, має на меті максимізувати та захистити його особисту силу.
Це не вплинуло добре на Росію. Його правління змусило демократію відступити; підірвало основні свободи (слова, зборів/зібрання та вільної преси); пригнобило меншини та убило політичну опозицію; залишило економіку країни в руїнах. Таким чином, Путін керує «бандитократією».
Щоб відвернути увагу своїх людей від їхніх злиднів, він дотримувався небезпечно агресивної та загарбницької зовнішньої політики. На цьому шляху він підірвав світовий порядок, який склався після Другої Світової війни, та підірвав стратегічні інтереси Америки у багатьох частинах світу.
Розглянемо Сирію. Сполучені Штати та Росія поділяють інтерес у Сирії так само, як клієнт та грабіжник поділяють інтереси в банку. Дехто стверджує, що ми повинні працювати з Росією для боротьби з транснаціональним тероризмом, і що Сирія – це тільки початок. Але це твердження ігнорує реальність.
Інтерес США у Сирії, передусім, полягає в боротьбі з тероризмом. Проте основною метою Росії є підтримка президента Сирії Башара Асада та його жорстокого режиму. Це тому, що єдина закордонна військово-морська база Росії знаходиться в етнічній Алавітській фортеці Асада. Поки Асад або хтось такий, як він, гарантує використання Москвою цієї бази, Путіна не хвилює те, чи решта Сирії палає.
Або розглянемо його підлу діяльність в Європі. Росія вторглась в Республіку Грузію в 2008 році і продовжує незаконно займати 20 відсотків території цієї країни. Під час вторгнення Москви грузинські війська, які билися поряд з американськими військовими в Іраку, повинні були повернутися додому, щоб захистити свою батьківщину. На той час Грузія мала другу найбільшу присутність військ в Іраку з усіх наших союзників. Вторгнення зменшило необхідну підтримку з боку союзних збройних сил.
Через шість років Путін вторгся в Україну та незаконно анексував Кримський півострів – вперше з часів Гітлера одна європейська країна використовувала військову силу для анексування частини іншої. Росія досі живить сепаратистський конфлікт у східній частині України, створюючи розбрат для ще одного.
Росія також робила все, щоб посіяти тривогу та нестабільність в Європі. Вона перетворила на зброю експорт свого природного газу в Європу, перекривши крани, коли країни наважились піти супроти її бажань. Вона провела кібератаки проти члену НАТО, Естонії, та партнерів НАТО, Грузії та України, та провела військові навчання, щоб імітувати ядерний удар по члену НАТО, Польщі.
Росія також підриває безпеку та інтереси Америки в інших регіонах світу. Широко повідомляється, що вона надає озброєння та здійснює підготовку талібів в Афганістані. Вона послідовно забезпечує дипломатичне прикриття для Ірану та його ядерної програми та сприяє дестабілізуючим діям Тегерана на Близькому Сході. Протягом багатьох років Москва докладала значних зусиль, будуючи військові об’єкти в раніше немілітаризованому Арктичному регіоні.
Зрозуміло, що зовнішня політика Путіна розрахована на те, щоб зміцнити свої позиції вдома, постійно кидаючи виклики та загрожуючи інтересам США по всьому світу.
Поки він залишатиметься при владі, ніхто не повинен очікувати, що Росія дотримуватиметься правил гри зі Сполученими Штатами, і тим паче, що вона стане надійним партнером.
Маючи справу з Путіним, Сполучені Штати повинні проявити рішучість, бити у відповідь, коли б’ють їх. Більше того, Вашингтон повинен показати, що він здатний бити у відповідь сильно – шляхом відновлення та модернізації наших збройних сил. Нарешті, і найважливіше, Америка повинна підтримувати своїх друзів – особливо тих, що є в НАТО, та ті країни, які намагаються коли-небудь приєднатися до організації.
Володимир Путін поважає три речі: силу, чіткість і послідовність. Президент Барак Обама не показав жодної з цих рис. Він послабив американський зовнішньополітичний напрямок, зменшивши війська та скоротивши нашу присутність у Європі. Тим часом, його спроба “бути добрим“, яка була відкинута Москвою (так зване “російське перезавантаження“), заплутувала і збентежувала багатьох наших союзників, що живуть у тіні Росії.
Путін ніколи не буде другом. Чим швидше ми зрозуміємо це, тим безпечніше буде Америці та її союзникам.
Росія також підриває безпеку та інтереси Америки в інших регіонах світу.
Переклад Яни Міхніч
