Протести, перемоги та репресії в Україні – Тижневий огляд 3 – 9 березня 2012 р.

Дочасний провал правої коаліції?
ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Протести, перемоги та репресії в Україні
Тижневий огляд 3 – 9 березня 2012 р.

З 3 по 9 березня моніторинг Центру дослідження суспільства показав спад протестної активності у порівнянні з попередніми тижнями – за цей період в Україні відбулося лише 38 протестів за відносно невеликої кількості учасників.
Тиждень характеризувався порівняно значною кількістю подій, ініційованих правими партійними та непартійними організаціями – загалом їх кількість становила 19 проти лише однієї події ініційованої та проведеної за участі лівих – феміністичного антиурядового та антиклерикального маршу 8 березня в Києві.

Так, новоутворена коаліція ВО «Свобода», «Фронту Змін», «Батьківщини» та партії «Удар» за участі місцевих осередків інших організацій 6 березня провела в 14 обласних центрах та місті Єнакієве серію акцій спрямованих проти діючого президента – «Покажи червону картку Януковичу».

Таким чином організатори мали на меті символічно «віддячити» Януковичу за невиконання обіцянок в соціальній сфері, паралельно висловивши деякі політичні та ідеологічні претензії:
«Обіцяв квартири для молоді – дав камери для політв’язнів», «обіцяв 75 % бюджетних місць у ВУЗах – дав українофоба Табачника», «фінансує тушок замість підвищення стипендій» тощо.

Водночас, незважаючи на те, що кампанія була анонсована заздалегідь, та на безумовну актуальність соціальних лозунгів, на минулому тижні жодній з локальних акцій партійних молодіжок не вдалось зібрати і півсотні людей, – в середньому по 10-20 «молодих правих» висловлювали свої протести під стінами місцевих органів влади.

Звісно, певним демотиваційним чинником могла стати погода, адже перші дні весни видались прохолодними і вогкими, та й день був робочим, втім у цей же день у Житомирі торгівці однієї лише вулиці зібрали протестний мітинг за участі близько 100 осіб.

Тим часом, на традиційні відмітини дня народження Тараса Шевченка 9 березня в Києві, партії правого спрямування вже кілька років поспіль не можуть спромогтися зібрати більш як пару сотень учасників. Цьогоріч данина традиції також виявилась доволі скупою – близько 200 учасників – та й десятки тих, за свідченнями присутніх на мітингу старих «ідейних» УНСОвців прийшли постояти «для галочки» за 30-40 грн.

Промовистим підсумком, що ілюструє кризу мотивів у правих протестах стала витівка-«крик душі» одного з учасників акції 9 березня: з самого початку на події був присутній літній чоловік, що пересувався натовпом у сірому плащі та чорному шкіряному капелюсі і критикував чинну владу. «Батьку, допоможи позбутися президента, який двічі сидів у тюрмі», – у весь голос прокричав він, підійшовши до пам’ятника Шевченку. «Народе, прокинься. Скільки можна терпіти цих довбанутих правителів? Я відпахав на комуністичну брехню півстоліття і отримую пенсію в 1 тисячу гривень», – так само голосно продовжив чоловік, потім упав перед монументом на коліна і почав мовчки молитися.
«Антиліва» риторика у виступах націонал-демократів та радикальних націоналістів виглядає все більш недоречно та неадекватно на фоні виразного посилення уваги до соціально-економічних проблем у мас людей, готових до протестів.
При цьому, лідери правих, звинувачуючи нинішню владу в окремих помилках, непрофесійності та непослідовності, переобтяжують свої соціально-економічні програми суто ідеологічними компонентами, ще й намагаючись пристосуватися до партнерів.

У сумі права коаліція становить собою доволі химерну спайку соціал-націоналізму у виконанні партії «Свобода» з малозрозумілою пересічному громадянину «поміркованою правицею» у виконанні Фронту Змін та відверто дивним наразі проектом «УДАР». Останній є витвором ліберальної економіки починаючи від сфер діяльності лідера та основних «спонсорів» партії, закінчуючи гаслами «Від успіху людини до успіху країни» і головною тезою економічної програми, що один в один нагадує риторику правлячої партії: «…поєднати ринкову конкуренцію та відбір найсильніших із соціальним захистом тих, хто цього об’єктивно потребує».

Не дивно, що ці три партії – учасниці демократичної коаліції, як і їх партнер-«важковаговик» – «Батьківщина» приймають один одного «з деякими пересторогами».
Заклики-ж до патріотизму, що формально об’єднують праву опозицію на мітингах, очевидно, настільки по різному розуміються серед учасників національно-етнічного дискурсу, що про регулярну підтримку «правої коаліції» поки що не йдеться. Виникає навіть питання – чи не зашкодили своїм же рейтингам окремі учасники спайки, пов’язавши свою долю у такій конфігурації?

Тим часом, якщо вже згадані на прикладі Житомира, локальні, стихійні ініціативи дрібних підприємців виглядають жвавіше та організованіше за всеукраїнські партійні протести (принагідно слід пригадати жваві протестні виступи малого бізнесу на минулому тижні) – виникає логічний висновок: наразі можна констатувати провал «правої коаліції» у всеукраїнському масштабі. Пересічних людей об’єднують чіткі проблеми – репресії проти ринків, хабарництво та здирництво, стагнація медичної галузі, транспортні колапси та плата за проїзд – громадяни виборюють власний хліб насущний та почуття власної убезпеченості. І те, що громадяни не надто поспішають солідаризуватися навколо правих політичних стратегій означає лише проблему в стратегіях – вони не дають відповідей настільки чітких, наскільки чіткими є наявні соціальні проблеми.

Долучення цілого пласту спірних етнонацінальних та традиціоналістських пунктів у порядок денний правих організацій в кризовій економічній ситуації розфокусовує увагу споживача політичної програми, що не може не позначитися на його вподобаннях щодо підтримки тих чи інших протестів.

За змістом своїх вимог українські протести наразі являють собою ледь не суцільну критику економічного лібералізму в загальнодержавному масштабі та його численних проявів, приправлених колоритом чиновницької корупції і міліцейського свавілля на місцях.

З огляду на це, що дійсно вдається як українським націонал-демократам та їх радикальним побратимам, так і численним представникам діючої влади вкупі з олігархами від КПУ та СПУ, то це підтримувати жевріння фантомної ненависті до лівих політичних ідентичностей на рівні вірусних меседжів та поширених в журналістиці шаблонів.

Показники щодо кількості протестів та репресій можуть незначною мірою змінюватися, оскільки про деякі події ЗМІ повідомляють із запізненням. Щодо джерел інформації про згадані події просимо звертатися за контактами нижче. При розрахунку кількості протестів не враховувалася їхня тривалість.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний науково-дослідний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, позитивні та негативні реакції на них влади або інших об’єктів протесту в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.

Джерело: