Andrij Bondar
Ми маємо свою ІРА, але сили, які вдають наш “Шин Фейн”, кожен свій крок узгоджують із підскарбіями та канцлерами маріонеткового пробританського уряду під спостереженням міжнародних спостерігачів і машкарою “політичного врегулювання кризи”. Така правда, на жаль.
Річ у тому, що наша недороблена “Шин Фейн” – плоть від плоті українського політикуму. Харчується з ним із одного казана. Мешкає поруч у сусідніх маєтках Кончі-Заспи й Козина. Сприймає реальність так само “паралельно”, як і влада.
Проблема лише в тому, що ніякої політики в Україні немає. Немає правового поля. Немає законів. А тому механізмів політичного урегулювання не існує. От на основі чого вони там радяться про звільнення заручників? (Заручників!)
А що є? Є чистий бізнес. Поза ним – протестний Майдан, з одного боку, та відморожений “Беркут” і звезені злочинці з тітушками, другого боку.
Тому з’являється недовіра і постійне відчуття зради. Вони ходять на Банкову і ведуть бізнес. Опозиція не хоче брати владу, бо боїться відповідальності. Влада не хоче поступатись і міліметром свого життєвого простору, бо теж боїться відповідальності – але вже за скоєне. Під ними – грандіозний базис державної вертикалі та інтересів олігархату.
“Опозиція” три місяці намагається донести до людей на Майдані свою “доленосну” ідею про вибори 2015 року, де, мовляв, усе має вирішитись. Якраз у цьому пункті – разюче розходження з реальністю. Приблизно таке ж, як у влади – тільки у профіль.
У погляді опозиції є дуже суттєва червоточина. Вона аморальна у своїй основі, оскільки після всього, що сталося з нами за ось майже три місяці терору, жодна притомна людина не буде сидіти склавши руки. Люди почуваються в небезпеці. І це відчуття загроженості штовхає їх на радикальні дії. Вмикається елементарний механізм самозахисту.
Неадекватність опозиції в тому, що вона не бачить цієї нової реальності, не відчуває цих нових настроїв. А якщо відчуває і усвідомлює, але поводиться так, як поводилася сьогодні на Майдані – ще гірше. Вона так само тягне час. Так само забалакує. Так само гасить протестний рух. Це така ж тактика дрібного фолу – тільки словесна. Травматизм влади й опозиції на сьогоднішній момент різної важкості. Перші вбивають. Другі ведуть бізнесові ігри з убивцями, а людям щонеділі вішають лапшу на вуха. З убивцями, які, до речі, в будь-який момент можуть знову активізувати кримінал і випустити з кліток тітушок.
Проте річ у тому, що протестний рух не загасити. Повторюю, люди мають потребу в безпеці, яку не може їм гарантувати на цей момент ніхто. Ні міліція, ні міжнародні спостерігачі, ні Яценюк з Кличком, ні Бетмен із Тягнибоком. Тільки вони самі. Чому вони не враховують цей чинник? Чому симулюють політичний процес, міряючись рейтингами між собою, якщо політичного процесу не існує? Не існує правил гри. І невже наймудріше, що можна на сьогодні придумати – це гастролі Тягнибока, Михальчишина і Фаріон Сходом України?.. Це нормальні люди?
Є простір владного насильства, з одного боку, і воля людей до радикальних змін, з другого. Опозиція розраховує розвіяти революційний запал до весняних польових робіт, а потім він розсмокчеться і ті самі люди прийдуть і проголосують спокійно у 2015 за опозиційного кандидата? Звідки така недалекоглядність і наївність? Хто прийде? Чому вони переконані, що тоді буде кому прийти? Чому вони переконані, що міські люди поїдуть на картоплю? І в Януковича, і в Яценюка – надія на картоплю! Надія на те, що Янукович розчистить Майдан, а Яценюк стане прем’єром в уряді Захарченка! Це анекдот.
Чую вже кілька днів про якісь кулуарні домовленості, про визволення людей і звільнення адміністративних будівель… Але що завадить владі взяти у заручники протягом години в будь-який момент ще 5-10 тисяч людей по всій Україні? Що ми тоді будемо віддавати? “Український Дім”? Жовтневий палац? Майдан? Новопетрівський маєток Яценюка? “Секвою” Тягнибока? Золоті пояси Кличка? Що?
За три місяці – жодної реальної поступки. Не рахувати ж відставку божевільного дєда, прости Господи. Захарченко – міністр. Жоден “беркут” не покараний. Жодної “тітушки” за ґратами. Натомість розширюється простір потенційної небезпеки. І люди обов’язково знайдуть противагу, розширюючи простір захисту. Бо сила дії дорівнює силі протидії. Цей простий закон іще ніхто не скасував і не забалакав. А захист – така цікава штука, що будь-якої миті може стати нападом. Тому нас чекають дуже цікаві і непрості часи. З вірою в перемогу!
Слава Україні!
