Виступ на врученні премії імені Василя Стуса, 14 січня 2012 року, м.Київ
Великою честю для мене стало отримання премії імені Василя Стуса. В сучасній Україні залишилося небагато відзнак та нагород, які не втратили своєї моральної цінності. На жаль, політичні ігри привели до знецінення звання Героя України та Національної премії імені Тараса Шевченка. Але ця моральна інфляція не зачепила відзнаки, яку цього року мали честь отримати я, Євген Захаров та Ірина Жиленко.
Запорукою високої моральної цінності цієї премії є саме ім’я Василя Стуса, людини яка ніколи не йшла на компроміси із власною совістю, яка здатна була протистояти несправедливості у форматі сам проти злочинної і здавалося нездоланної системи. Високо планку цієї нагороди не дозволяють понизити його побратими-дисиденти, які опікуються нею сьогодні. Їх не зламав тиск радянської системи, їх не підкупили загравання представників нової влади.
Я дуже втішений, що цю високу відзнаку отримав за книгу “Історія з грифом “Секретно”, яка розповідає про таких людей, яка розповідає і про Василя Стуса, і про Євгена Сверстюка, і про Василя Овсієнка, і багатьох їхніх соратників. Книжку яка розповідає про їхніх попередників – повстанців, які боролися в 40-50-х роках, і про попередників їх попередників – повстанських отаманів 1920-х років. Яка, врешті, розповідає і про кінець 1980-х– початок 1990-х років, коли національно-демократичний рух завершився досягненням ідеалу боротьби – створення Української Держави.
Але на минуле увагу звертають не лише історики, але й політики, які шукають в ньому певні приклади для наслідування, виправдання та легітимацію своїх вчинків.
Сьогоднішня влада намагається застосовувати ганебні радянські зразки. Це проявляється в наступі на громадянські права і свободу слова. Сьогодні ми з вами стали свідками швидкої зміни політичного клімату, політичних репресій та спроб придушити громадську активність. Влада намагається поширити свій вплив аж до того, щоб цензурувати історію. Поза межами нового підручника, який “схуд” сторінок на сто, опинилися ті люди, про яких я говорив вище, ті, хто боровся за незалежність.
Але можновладці знають: українська історія має безліч прикладів ефективного протистояння цьому свавіллю. Тому вони услід за своїми радянськими попередниками намагаюся заховати такі приклади під грифом “Секретно”. Моя книга є спробою повернути українцям інформацію про тих, хто навіть у найстрашніші часи ставав на боротьбу із неправдою.
Сподіваюся, що відновлення пам’яті про них буде корисним насамперед для нашого покоління, яке, до певної міри, розгублене перед нинішньої ситуацією. Сподіваюся, що для нас ці історії будуть дороговказом.
Протягом всього ХХ століття вони, здається, в абсолютно неможливих ситуаціях щось змінювали. Очевидно, нині за набагато кращих умом гріх нарікати, що нема можливості працювати. Можливості є. Їх треба тільки сповна використати.
Вірю, що такі приклади, а також те, що завдячуючи Богу вони залишилися не тільки на папері, і ми можемо спілкуватися з живими героями та моральними авторитетами, такими як пан Євген Сверстюк, надихатимуть нове покоління небайдужих, готових до відстоювання справедливості.
Правда переможе!
