Коли читаємо Цицерона, ми в його трактаті «De re publica» звертаємо увагу на те, що ж допомагає людям мобілізовуватися та робити щось разом для визначення своєї долі.
На розуміння «речей спільних» – «res publica».
Цицеронівське визначення «res publica» означає приблизно наступне. Існує деяка одиниця під назвою «populus», і це не будь-який натовп, що зібрався з якогось приводу, а пов’язані тим, що називається по-латині «iuris consensu» – деякою згодою в питаннях права. Те, що обв’язує їх всіх разом та об’єднує в зв’язне ціле.
Конкретно тут, – як можна всім нам влаштувати вільне життя разом. Разом приймати правила життя, прийнятні для всіх нас, і потім всім разом починати виконувати ці писані нами правила.
І тут важливі обидва компоненти:
1. участь в ухваленні цих законів і правил;
2. їх письмова фіксація.
Коли ж немає спільної згоди та писаного права – то замість «res publica» інший феномен, який схоплюється італійським терміном «cosa nostra». У цій ситуації це теж є справа або річ – «cosa» (аналог «res»), тільки справа ця або річ є «nostra», а не «publica». І ми отримуємо «нашу справу» – коли кілька серйозних і важливих людей починають регулювати життям нашої громади за своїми власними поняттями.
У нас сам термін «спільне користування» стійко асоціюється або з «нічиєю власністю», або з комунальною квартирою, або зі смородом громадської вбиральні. Відповідно те, що нас всіх об’єднує, має принижене тлумачення. Тому ми не помічаємо, що можливий інший рівень спільного володіння (а не користування) – рівень, де була б осмислена і можлива публічна дія кожного.
Ліберально-капіталістичний тип свідомості пропонує рівність початкових умов – «ми всі беремо участь в одній гонці, ніхто не винен, що ви програли, а переможець не осуджується». Моральний аспект не обговорюється.
Соціалістично-патернальний тип свідомості (який у нас стверджувався майже протягом усього ХХ ст.) нав’язує рівність результатів, «соціалістичну зрівнялівку», де хтось буде визначати ваші потреби. Але справа в тому, що є ще третій тип свідомості, про який говорять республіканці – це рівність в ступені можливості впливати на спільну справу. Мається на увазі рівність у можливостях по заняттю основних позицій в органах влади. А це повертає політиці автентичність її життя. Бо політика – це не вимазування свого опонента брудом під час передвиборчої кампанії і не боротьба павуків у банці за те, хто буде «пиляти» бюджет. Це не змагання замовних статей в пресі і не боротьба за переділ власності.
Політика є тим, від чого і народився сам термін – від «полісу». А поліс завжди протистоїть «ойкосу» (терміну, від якого пішло слово «економіка»).
На Аґору вільні люди йшли вирішувати спільні справи, залишивши господарські потреби вдома, за межами поліса, разом з рабами та ідіотами.
Сергій Чаплигін
