Питання впорядкування святкових днів в українському календарі, на початку травня, традиційно стає топ-темою на тлі гострого ідеологічного суспільного протистояння. Загалом, у когось ця ситуація викликає оскому або відчуття дежавю, хтось про неї навіть не здогадується, розчинившись в океані весняно-городніх робіт, але значна частина громадян, у прямий чи опосередкований спосіб, висловлює власну позицію в цьому питанні. Як правило, завербовані провокатори із п’ятої колони намагаються розігрувати «ряжені» гібридні кремлівські сценарії, представники влади і силових структур наполегливо не можуть розібратись у тому, хто «свої», а хто «їхні», а представникам національно-патріотичних середовищ доводиться перебирати на себе функції арбітражу на користь України, захищаючи національну гідність та історію.
Зусилля Українського інституту національної пам’яті щодо комплексного врегулювання означеної проблеми заслуговують на повагу, проте політична кон’юнктура, наразі, заважає раз і назавжди розставити усе по своїх місцях, що, зрештою, і призводить до традиційного зростання травневої напруги. Хоча, іноді видається, що гостру лінію протистояння «красних» і «жовто-блакитних» (це на 26 році незалежності!!!) днів календаря можна доволі просто і, навіть, в еволюційний спосіб заспокоїти лінією «вихідні» – «робочі» і такий елементарний хід розірве замкнуте коло.
Водночас, і державним чинникам, і усій патріотичній українській громаді варто замислюватись і над іншими, як демонструють події останніх років, часто, асиметричними відповідями на виклики, які ставлять перед українством сценаристи кгб-фсбівської закваски. Намагатися вести не лише боротьбу «проти», але й «за», не так забороняти і обмежувати, як творити якісну альтернативу, не копіювати чуже, а відроджувати власне, своє. Одним із визначальних напрямків праці, в цьому контексті, є популяризація тих святкових днів, які, не претендуючи на статус «вихідних», гармонійно заступають на місце комуністичних пережитків.
Першим у переліку цих свят, безперечно, є Свято Матері, яке вже сьогодні консолідує суспільство і нейтралізує накопичену напругу попередніх «святкових» днів. З кожним роком Свято Матері набирає все більшої популярності, адже містить у собі зрозумілий для усіх зміст, генетично закладений у кожному українцеві.
Разом з тим, на теренах Галичини, у свій час, ще одним днем національного об’єднання було несправедливо призабуте на сьогодні Свято Героїв, яке відзначаємо щорічно 23 травня, в річницю загибелі Провідника ОУН полковника Євгена Коновальця. Народжене традиціями вшанування полеглих стрільців у 20-х роках ХХ століття, вже у наступному десятилітті, завдяки жертовній титанічній праці мережі Організації Українських Націоналістів, це свято набуло особливого статусу і сьогодні потребує відродження на державному рівні.
«Україно, свята мати Героїв…» – такими словами розпочинається Молитва українського націоналіста, написана Осипом Мащаком в період культивування героїки великих епох: княжої доби, козацьких часів, періоду національно-визвольної боротьби, адже українська земля, споконвіку і по сьогодні, була і залишається матір’ю шляхетних і відважних синів та дочок. Чимало їхніх імен назавжди закарбовано у народній пам’яті, – власне, навіть, у згадуваній Молитві виголошуємо імена полковника Євгена Коновальця, крайового провідника ОУН Юліана Головінського, бойовиків ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина, незламної Ольги Басараб. Безпрецедентна боротьба української нації під проводом ОУН, у свій час, народила цілу плеяду справжніх Героїв – Степана Бандеру, Романа Шухевича, Дмитра Клячківського, Олега Ольжича, Олену Телігу, Дмитра Мирона та багатьох інших відомих, а, головно, незнаних вояків, які склали на вівтар цієї боротьби найвищу жертву – власне життя. Чи не кожна українська родина, на теренах Галичини, Волині, зрештою, і Великої України, виплекала своїх звитяжців, які, сповнивши першу точку Декалогу українського націоналіста, підняли значення Свята Героїв до найвищої вершини.
Новітній час протистояння на грані двох світів народжує новітніх Героїв – солдат і старшин Збройних сил України, вояків добровольчих батальйонів, волонтерів. Їхній незламний дух не міг зрости на безплідному полі, він гартувався славними перемогами минулих поколінь борців за волю рідної землі.
Сучасні українські Герої, зламавши підступні плани північного агресора, повторили звитягу своїх незламних попередників, які повною мірою сповнили місію щита і меча для усього цивілізованого світу. Їхні імена також навічно вписані у книгу національної гідності і слави. Завдяки їхньому подвигу на фронтах неоголошеної війни у нас є можливість поступово наводити лад у власній хаті, закладати основи сильної самостійної соборної і успішної української держави.
І, не в останню чергу, саме тому вони заслуговують на своє справжнє, виплекане століттями боротьби свято. Без патетики і пафосу, без надмірного офіціозу і нагород, а з молитвою і щирим національним піднесенням.
Свято на всі часи! Свято Героїв.
Олег Вітвіцький
