Право народів на самостійність і боротьбу

Григорій РІЙ

Проф.Б. Вітошинський: «Війна і міжнародне право.Збірник праць», спільне видання: УВУ Мюнхен, ЦДВР Львів і ЦІДУ Київ. Вступне слово «Визвольні змагання під аспектом міжнародного права» – А.Лозинський, Нью-Йорк-Київ. – УВС ім.Ю.Липи 2014, 559 стор.

(Бібліографічний опис книги)

У книзі Бориса Вітошинського досліджуються проблеми міжнародного права, а особливо міжнародного захисту прав людини та народів. Варто зазначити, що праця вміщує наукові доробки автора з даної проблематики, а також вперше оприлюднені широкому читацькому загалу магістерська та докторська дисертації «Міжнародна охорона цивільного населення в часі війни і окупації» (1968) і «Повстанські рухи й визвольні війни під час і після Другої світової війни у світлі міжнародного права» (1973, УВУ Мюнхен). Дані праці, власне, і є основотворчими, адже вони відображають тематику наукових зацікавлень дослідника й викладача УВУ – проблеми міжнародного права і війни. Автор намагається ґрунтовно, об’єктивно і неупереджено трактувати еволюцію, становлення і, що не менш важливо, пропонує шляхи вирішення проблеми охорони цивільного населення. Часові рамки дослідження охоплюють аналіз історичного матеріалу від античності до середини ХХ ст. Слід зазначити, що саме в цей період уперше відбувалось юридичне оформлення усіх раніше ухвалених норм, пов’язаних із цивільним населенням та військовими діями. Дані норми, як відомо, закладені у двох основних міжнародних конвенціях ХХ століття: це Гаазька Конвенція 1907р.та Женевська Конвенція 1949 р.

У викладеному автором матеріалі, також знаходимо детальний поетапний опис участі таких інституцій, як ООН та ОБСЄ, у процесі узгодження спільних нормативів щодо охорони цивільного населення під час військових дій. Концептуальні, базовані на багатому фактологічному матеріалі теми, з витриманим для дослідника вмінням ставити і розв’язувати глибоко актуальні наукові проблеми, поєднуються у працях Б.Вітошинського, провідним членом ОУН і відомим журналістом, із глибоким розумінням автором його доби.

Крім того, Б.Вітошинський, як юрист-міжнародник, аналізує окремі чинники та поняття, які навіть сьогодні є недостатньо добре обґрунтовані в юридичній літературі. Для прикладу, правовий характер окупації, колективна відповідальність, інститут відповідачів, геноцид, примусові вивози цивільного населення, охорона колективного і приватного майна, зобов’язання окупанта перед цивільним населенням, судочинство на окупованих територіях. Усі ці терміни і поняття особливо часто лунають нині в Україні, однак більшість широкого загалу – чи навіть експертів! – не завжди розуміють справжнє їх значення. Автор докладно і скрупульозно дає визначення та характеристики основоположним поняттям та категоріям, що актуалізує цінність даного збірника у контексті сучасного суспільного дискурсу.

У своїй докторській дисертації «Повстанські рухи і визвольні війни під час і після 2-ої Світової війни» (1968, УВУ Мюнхен) Б.Вітошинський дає юридичне визначення поняттю «національне визволення», характеризує війну в контексті міжнародного права, характеризує війни (які поділяє на легальні та нелегальні), окреслює форми боротьби, розмірковує над легальністю дій повстанців і підпільників, розглядає нерегулярні збройні сили і комбатантів у контексті міжнародних норм, конференцій і конвенцій та проводить основний аналіз напевне однієї за найбільш дискусійних проблем, пов’язаних з війною – кого міжнародне право характеризує «воюючою стороною» та визначає у цьому контексті долю повстанських поневолених або бездержавних народів: чи мали вони право підносити зброю проти своїх поневолювачів? Особливо важливим тут є аналіз різних повстанських рухів, які діяли під час Другої світової війни та продовжились уже в післявоєнний період. Він розглядає їх з погляду Гаазької Конвенції 1899 р. та враховує деякі аспекти, привнесені Женевським договором 1949 р. і трактуванням повстанських рухів як регулярних армій.

Ґрунтовна джерельна база у працях автора дає змогу стверджувати, що дослідження – справді вартісне, адже Б.Вітошинський проаналізував майже всі основні документи, що стосуються міжнародного права – це, зокрема, наступні конвенції та інституції: Гаазька Конвенція, резолюції Генеральної асамблеї ООН, рішення Європейської Ради, Європейської економічної спільноти, Європейської атомної спілки, НАТО, Женевська Конвенція, Засади ведення територіальної війни.

Автор також розмірковує над проблемою, наскільки постанови та принципи, закріплені у документах, знайдуть своє належне застосування. Наприклад, як це було зроблено з принципом «самовизначення народів» у період Холодної війни: «На форумі ООН СССР грає роль оборонця поневолених народів та не щадить закидів західних країнам, що це вони саме поневолювачі й експлуататори, які топчуть основні права людини»¹.

Далі автор намагається обґрунтувати право народів, які перебували в складі СРСР, на самостійність, та робить закид Заходу, що право націй на самовизначення не був дотриманий ані після Першої, ані після Другої світових воєн стосовно Радянського Союзу. Також робить висновок, що «до часу створення регулярних визвольних армій, боротьба партизанська чи революційна за національну свободу є – з міжнародно-правового погляду – боротьбою легальною»².

Наступна частина збірника містить конспект лекцій з «Міжнародного публічного права». Тут автор подає історичний огляд міжнародного права, розвиток його науки, джерела і кодифікацію, правне визначення предмету, роль суверенних держав та їхнє ставлення до міжнародного права, міжнародні організації та їхні статутні завдання.

Таким чином, можна стверджувати, що збірник праць Б.Вітошинського написаний цілком професійно, має об’єктивістську спрямованість і містить повністю адекватне розв’язання визначеної дослідницької мети.

У своїх працях автор розглядає досить широке коло проблем, вирішення котрих пропонує базувати на основі міжнародного досвіду, а також на українських державотворчих традицій. Дані твердження Б.Вітошинський висвітлює за допомогою цілого комплексу джерел (переважно французьких, німецьких та англо-американських дослідників та юристів). Усі авторські твердження переконливо аргументовані, вони викладені в чіткому та логічному наративі. Варто відзначити, що у працях немає зайвих проголошень чи пропагандистських гасел.

Загалом, дана праця може бути корисною для наукової громадськості, яка цікавиться особливостями найрізноманітніших процесів у міжнародному праві. Цікавою та необхідною буде книжка і для широкого загалу, оскільки тематика, запропонована у збірнику, – доволі актуальна, тим паче, з огляду на події, які відбуваються в Україні в останні декілька років.