Інцидент в Солсбері, затримання російського шпигуна в Норвегії, викриття перекладача Гройсмана, який працював на РФ, – це лише окремі епізоди, м’яко кажучи, не надто успішних операцій російських спецслужб.
Існує і низка інших більш стратегічних прорахунків росіян: явна недооцінка релігійних процесів в світовому православ’ї, коли Вселенський патріарх Варфоломій більше трьох років успішно вів переговори з Київським патріархатом про автокефалію, що неминуче призведе до колосального послаблення впливу Кремля на українське суспільство. Помилкові прогнози щодо наслідків санкційної політики з боку ЄС і США, а також швидкого визнання світовою спільнотою анексії Криму. Сюди можна додати і недавній інцидент зі збитим сирійськими засобами ППО Іл-20, коли розвідка РФ виявилася не в змозі своєчасно забезпечити необхідною інформацією свого союзника Асада.
На фото: Директор ФСБ Бортніков на зустрічі зі своїм резидентом – патріархом Кирилом
У багатьох випадках звертає увагу не просто викриття російських розвідників, а завчасне документування доказів причетності до організації зарубіжних розвідоперацій високих чинів ФСБ, СЗР і ГУ Генштабу МО РФ (раніше – ГРУ). Це свідчить не тільки про злагоджену роботу іноземних контррозвідок, але і прямо вказує на те, що співробітники спецслужб РФ не володіють елементарними навиками оперативної роботи, допускаючи просто дитячі помилки. Іншими словами, є ознаки початку незворотного процесу деградації російської розвідспільноти, викликаного цілком об’єктивними причинами.
Отже, коротко. Режим Путіна з самого початку був позбавлений конкурентного кадрового середовища, внаслідок чого головним критерієм відбору на ключові державні посади було чекістське минуле. В даному випадку доречно вести мову про минуле не тільки безпосередньо чекіста, а і його агента-інформатора, який завойовував особисту прихильність свого куратора багаторічним злиттям інформації.
Чи варто дивуватися, що система держуправління РФ побудована на принципах особистої відданості оточенню Путіна і тотальному стукачестві. Бо не може багаторічний агент-інформатор, зайнявши важливий державний пост, так просто відмовитися від усталеної звички доповісти важливу інформацію вищестоячому керівництву.
Заради справедливості слід зазначити, що вести мову потрібно не тільки про державні установи Росії, де в обов’язковому порядку одна з керівних посад традиційно відводиться кадровому співробітникові ФСБ – так званому офіцеру діючого резерву. Але навіть власники приватних більше-менш великих фірм РФ вважають за краще чемно виділяти чекістам тепле місце в своєму бізнесі. Як правило, це скромна, нічим не примітна посаду заступника директора або його радника, яка автоматично означає забезпечення ФСБ-шника мінімальним соцпакетом. Зокрема, в структурах РФ, що мають відношення до нафтогазового бізнесу, місячне стимулювання ОДРа-чекіста становить на рівні 15 тис. у.о та службового автомобіля S-класу. Звісно, мова йде про виплати за рахунок бюджету фірми.
Тож не дивно, що і головним критерієм вступу на навчання до головної кузні кадрів російських спецслужб – академії ФСБ є саме родовід майбутнього ФСБ-шника, а не особисті якості курсанта. Таким чином, цей навчальний заклад нагадує скоріше закритий клуб мажорів, поповнюючи владний олімп Кремля все новими Бошировими і Петровими.
Випускний в Академії ФСБ: колона «кубиків» з юними контррозвідниками робить почесне коло по МКАД
Як наслідок, на етапі навчання майбутні ФСБ-шники пізнають не стільки мистецтво розвідки/контррозвідки, скільки вбирають в себе почуття безкарності і імператорської винятковості.
На додаток до всього, вседозволеність ФСБ повністю позбавляє російських чекістів необхідності професійного зростання. Навіщо, якщо демонстрація посвідчення ФСБ миттєво змушує будь-якого чинушу, підприємця чи банківського працівника ставати по стійці струнко, або шукати в засіках спонсорську допомогу. Ніхто навіть і в думках не допустить звернення до адвоката, суду або до якої-небудь правозахисної організації через повну безглуздість протистояння силовикам в умовах діючого режиму.
Тому не дивно, що взірцем сучасного російського розвідника є Боширов/Петров, оргії яких в готельному номері з повіями могла спостерігати британська контррозвідка. А образ чиновника символізує колишній агент КДБ – міністр спорту Мутко, який за допомогою ФСБ так намутив з допінг-пробами, що під санкціями вже навіть російські спортсмени.
Взірець сучасних російських чекістів-інтелектуалів: ГРУ-шники Боширов і Петров
Крім цього, існує багато побічних ознак деградації російських спецслужб. Згадаймо Крим. Після анексії півострова кілька сотень СБУ-шників з числа борців з корупцією і економічними злочинами прийняли рішення посилити ряди ФСБ, отримавши гарантії кар’єрного зростання і гідного добробуту.
Дійсність виявилася протвережуючою: кар’єрне зростання можливе лише в разі переїзду в Дагестан, на Сахалін або після служби в гарячих точках РФ. Та й сумнівне майбутнє невизнаної світовим співтовариством території аж ніяк не додає оптимізму ні місцевому населенню, ні новоспеченим ФСБ-шникам. Звідси страх – подвійний страх: з одного боку, рано чи пізно бути затриманими українською владою з формулюванням «зрадник батьківщини», з іншого – бути затриманими вже «своїми» з формулюванням … «зрадник батьківщини».
Бо зрадників не люблять ніде, внаслідок чого новоспечені «ФСБ-шники» знаходяться під посиленим контролем власної безпеки федералів. Як приклад, нещодавнє затримання кримського чекіста з невеликою партією марихуани. Розуміючи, що травичку курить багато співробітників ФСБ, він не відразу усвідомив, що під посиленим контролем знаходяться саме колишні СБУ-шники. За що і поплатився.
Тотальний контроль і розчарування, неприйняття зради начальством – все це змушує колишніх українських силовиків, які склали присягу на вірність РФ, шукати варіанти для відступу. Тож не дивно, що останнім часом все більше зрадників намагається таємно, як правило через “Facebook” і “WhatsApp”, виходити на зв’язок з друзями, родичами, однокласниками і однокурсниками з материкової України. Головне питання, яке їх турбує: чи відкриті по ним в Києві кримінальні справи і чи можливо «порішати» проблеми – нехай навіть за умови явки з повинною. Навряд чи така категорія людей знову знадобиться Україні, бо їх перебування в рядах силових структур РФ працює зараз на Київ і лише прискорює стагнацію чинного режиму Путіна.
У пошуках нового господаря: присяга на вірність Росії
Враховуючи сказане, мабуть не варто дивуватися черговому затриманню в Україні, США чи Британії агента російських спецслужб. Так само, як не варто очікувати того, що затриманий, хоча б зовні, буде нагадувати Джеймса Бонда, а його дії – багатоходову комбінацію ЦРУ по зміні уряду Гватемали. Бо сучасний образ російських спецслужб – це і є Боширов і Петров, котрі ведуть Росію в прірву ізоляції, прискорюючи кінець режиму Путіна.
Микола Лимаренко
