Петро Процик
21 квітня 2010 року Росія змогла подовжити до 2042 року дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року з наступним автоматичним продовженням на наступні п’ятирічні періоди
У дні гіркого для українців дворічного «ювілею» ганебно-поспішного як для лідера однієї з найбільших європейських держав, підписання підготовленої в сусідній державі, антиконституційної, апріорі шкідливої для національних інтересів угоди про подовження окупації частини нашої території маємо стосовно цієї події широкий спектр позицій.
Підписання харківського пакту сприймається українським суспільством неоднозначно – від його оцінки як акту державної зради, через байдужість, до святкування російської перемоги, як своєї власної.
Песимісти з української сторони вважають, що чужий флот залишиться на нашій території навічно, оптимісти пов’язують термін позаконституційного перебування ЧФ РФ в Криму з термінами знаходження при владі нинішнього режиму. До того часу, коли буде доведено факт державної влади нинішнього «гаранта».
Реалісти ж, на мою думку, мають доносити до свідомості суспільства наслідки вчинених дій, що й формуватиме відношення громадськості до влади при черговому підтвердженні її легітимності.
Маємо зазначити, що впродовж всього періоду незалежності практично не здійснювалось системне вивчення ситуації, що є в Криму наслідком базування там іноземного військового формування, оцінка вигоди та негативних наслідків, напрацювання проектів рішень для законодавчої й виконавчої влади для збереження там державних інтересів.
Влада в усі періоди накладала табу на громадське обговорення проблем Криму й перебування там ЧФ РФ, закривала очі на суцільне нехтування росіянами самим фактом незалежності України, фактично невизнанням нашого суверенітету над цією часткою нашої території, беззаконня і свавілля російської військової влади.
Між тим, вкрай незадовільні для інтересів України положення угод, підписаних у 1997 році, при неконституційному продовженні їх дій не були виправлені, тож вищеозначені проблеми залишаються, а то й загострились.
В пролонгованих угодах не були врегульовані механізми виконання ЧФ РФ норм Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», серед яких: виведення з території України потенційних носіїв ядерної зброї, оскільки їх розміщення на території України допускаються лише короткостроково та за умови належного реконструювання, що засвідчується відповідним документом;незастосування підрозділів ЧФ всупереч воєнно-політичним та іншим інтересам України, вимогам Статуту ООН щодо дій по підтриманню миру та безпеки, іншим нормам міжнародного права;заборона на передачу в оренду об’єктів та засобів національної системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки судноплавства у територіальних водах; гарантії забезпечення на належному рівні безпеки громадян України та відшкодувань на випадок нанесення їм шкоди, перш за все, від зростання терористичних загроз; вимоги щодо охорона довкілля, утилізації та вивезення надлишкових і застарілих боєприпасів та відходів;заборона на носіння військової форми одягу своєї держави і зброї особами військового персоналу поза межами місць дислокації та самовільного пересування озброєних підрозділів ЧФ;умови використання на території України державної символіки РФ;діяльність засобів масової інформації ЧФ на території України відповідно до законів України;порядок здійснення контролю за діяльністю підрозділів ЧФ на території України, включаючи можливість проведення раптових перевірок дотримання підрозділами ЧФ умов угод;умови і порядок виведення ЧФ з території України.
Це дозволяє командуванню ЧФ РФ і далі порушувати підписані угоди, особливо щодо виконання свого зобов’язання поважати суверенітет України, шанувати традиції та звичаї Українського народу і не завдавати шкоди національним інтересам України, додержання підрозділами ЧФ, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей міжнародних договорів України, українських законів, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами.
Військовослужбовці російського флоту – вихідці з Севастополя, Криму й інших областей України після 1991 року автоматично набули українського громадянства й оформили російське. Звільнюючись зі служби вони осідали в Севастополі, йшли у бізнес і владу, об’єднувались в громадські організації проросійського штибу, та виконували і виконують функцію носіїв і оборонців російських інтересів. Доходить до курйозів – уроки захисту Батьківщини в севастопольських школах часто-густо проводять військові ЧФ.
Члени їх сімей, як правило, теж подвійні громадяни та налаштовані антиукраїнськи, працюють у школах, дитячих садках, ЗМІ та творчих колективах, державних установах, голосують на виборах. Вони ігнорують українську державність, нашу культуру, мову і традиції, Їх діти навчаються в багаточисельних філіалах російських вишів, поступають на російську військову службу.
Попри дуже сумнівні вигоди, що ніби мають мешканці Криму від базування там російського флоту, загрози їм і їх дітям є дуже реальними. В межах Севастополя розміщені: 17 флотський арсенал (мінно-торпедне озброєння) в бухті Сухарна – зберігалося 3822,9 тонни гранат та артилерійських боєприпасів, 1584 ракетно-технічна база у селі Кара-Коба (150,3 тонни списаних ракет, артснаряди, крилаті та зенітні ракети). на 2790-й базі торпедного озброєння в бухті Троїцькій Севастополя – значна кількість непридатних ракет та бойових відділень до торпед, нафтобаза ЧФ та ін. У радіусі можливого розльоту снарядів при вибуху у нещасному випадку розміщений також діючий ядерний реактор. На складі в с. Машино Сакського району утилізації підлягали 85 вагонів ракет та 150,5 вагона мінно-торпедного озброєння. Збільшує загрозу те, що ці смертоносні „скарби” знаходяться ще й у сейсмічно нестійкому районі, а в Севастополі, неподалік від арсеналів і бази пального ЧФ до цього часу діє ядерний реактор.
Небезпеку складає й те, що на бойових суднах ЧФ РФ, які дислокуються в Південній і Севастопольській бухтах, теж знаходиться бойовий комплект ракет, торпед, реактивних і артилерійських боєприпасів, мін тощо. Для прикладу, 7 вересня 2009 року на флагмані ЧФ РФ – ракетному крейсері “Москва” відбулось загоряння допоміжного котла марки “КВВА-12/5” носового машинного відділення (нежитлове приміщення). При цьому, зовнішніх ознак пожежі (вогонь, задимлення тощо) над кораблем не спостерігалось. Пожежу було погашено у результаті трьохразового застосування екіпажем корабельної системи об’ємного хімічного гасіння. Внаслідок пожежі вигорів відсік, пошкоджено допоміжний котел, холодильну установку та два компресори. Боєзапас, дякувати богові, в цей раз не загорівся.
Свого часу повідомлялось про факти затоплення десантними кораблями ЧФ РФ боєприпасів на траверзі Севастополя у 1999 і 2004 роках. Зокрема, влітку 2004 року авіаційні боєприпаси, що відслужили свій термін експлуатації, затопили на зовнішньому рейді Севастополя великі десантні кораблі «Орск» і «Цезар Куніков». Небезпідставними, мабуть, є дані про затоплення в бухтах Севастополя Чорноморським флотом, ще під час розподілу, бойових отруйних речовин та застарілих боєприпасів.
Залишились нереалізованими й економічні очікування влади. Серед причин, котрими обґрунтовувалася необхідність подовження всупереч Конституції України терміну перебування ЧФ РФ на території України називалися і вигода від знижки на газ, і внески в бюджет, робочі місця. Але малоросійська частка нашого суспільства на сході, півдні і, особливо в Криму та Севастополі, поступово приходить до тями від ейфорії очікування благ, що мали звалитися на їх голову. Як недавно з’ясувала одна з соціологічних організацій, на тлі загострення газових переговорів, значно зменшилось число прибічників продовження терміну перебування Чорноморського Флоту Росії на території України до 2042 року. За минулий рік число таких прибічників зменшилось з 42% до 33%, одночасно зросло число противників – з 42 до 49%. При цьому зміни сталися не тільки в Центрі та на Півночі України, а й на Сході, Півдні та Донбасі, де подальше перебування ЧФ РФ підтримують не більше половини опитаних.
Нині, за даними місцевої влади Севастополя, внески флоту в бюджет міста складають уже менше 15% його загального обсягу, у той же час, навіть при обмеженні туристичних можливостей міста внаслідок суцільної мілітаризації, внесок туристичної галузі до бюджету складав у минулі роки близько 7%.
Преса у минулому багато писала про проблеми з банкрутством флотських підприємств, що були платниками податків, про великі заборгованості перед бюджетом Севастополя та й мешканцями міста, що працюють на підприємствах ЧФ, про відмову передати севастопольській громаді надлишкові землі, споруди, вивести з міста підприємства, що його забруднюють та арсенали боєприпасів, що загрожують безпеці мешканців. Замість того, щоб давати гроші на розвиток інфраструктури міста, де самі зі своїми сім’ями мешкають, російські “гості” домоглися, здавалось би неможливого, українські суди визнали за ними право не платити податки, бо, мовляв ремонтні роботи проводяться на кораблях, а це, мовляв – територія Росії.
Відповідно до Угод, земля і нерухомість передані російській стороні виключно для забезпечення функціонування ЧФ РФ, але при тому, що корабельний склад флоту за цей час скоротився майже в 10 разів, вивільнені майнові комплекси Україні не повертаються. Нині на фондах ЧФ РФ розміщені з десяток філіалів російських вишів, школи, редакції і видавництва, т.з. громадські організації, й багато інших подібних установ, мета котрих – збереження російського духу, насаджування імперської антиукраїнської ідеології та рекрутування ресурсу для потреб Росії. Російська сторона досі не повернула (як видається, і не поверне) місцевим органам влади величезну кількість земель і об’єктів які не були включені в додатки до підписаних угод, а тому сьогодні флот фактично експлуатує значно більше того, що в них прописане. За дуже заниженими даними це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 300 об’єктів інфраструктури, велика кількість спеціальних полігонів на суші, у внутрішніх і територіальних водах. Уже нинішня севастопольська влада направили в Кабінет міністрів України інформацію про 30 причалів, які не увійшли в українсько-російську угоду щодо Чорноморського флоту Росії від 1997 року, проте використовуються іноземним флотом. А Кабінет міністрів у свою чергу рекомендував органам місцевого самоврядування АР Крим встановити для ЧФ РФ на 2013 рік орендну плату за користування земельними ділянками в розмірі 3% від їх нормативно-грошової оцінки, а з 2014 року підвищити її до 4%. Державному агентству земельних ресурсів, Міністерству закордонних справ, Міністерству оборони, Фонду державного майна доручено (в який уже раз) завершити до 2013 року узгодження документів з інвентаризації та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які використовуються
Перелік таких і подібних прямі втрат й втраченої вигоди можна було б продовжувати.
Але, чи зберігається якась надія на зміну ситуації. Однозначно так.
Україна могла розпрощатись з Чорноморським Флотом Росії ще у 2008 році, коли та «примушувала до дружби» Грузію. Аби тоді на це була політична воля тодішньої влади та підтримка міжнародної спільноти. Така можливість залишається і нині. Бо уже згадуваний Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» визначає, що міжнародні договори про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України підлягають денонсації в разі: а) якщо подальше перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України загрожує національним інтересам України або якщо досягнуто визначену міжнародним договором України мету їх перебування; б) недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав вимог міжнародних договорів України, цього Закону та інших нормативно-правових актів; в) втручання або загрози втручання підрозділів збройних сил інших держав у внутрішні справи України; г) використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав; … е) якщо держава, підрозділи збройних сил якої перебувають на території України, увійшла у воєнний конфлікт з третьою державою, внаслідок чого виникла загроза національним інтересам України.
Більш того, коли аналізувати обставини підписання харківської угоди, то складається враження, що серед людей, причетних до її підготовки були патріоти, котрі свідомо закладали в цей процес такі порушення, що згодом могли б стати підставою для їх денонсації.
Виходимо з того, що дійсно Конституційний суд, коли зміняться обставини, легко і цілком обґрунтовано визнає ці угоди такими, що порушують Конституцію. Очевидно, що зазначена у перехідних положеннях нашої Конституції (прийнята 1996 року) можливість “Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України” не є підставою для укладання нового договору, оскільки враховуючи факт присутності на той час ЧФ РФ та ведення переговорів з РФ про термін його перебування, лише узгоджувала це перебування з вимогами статті 17 Основного закону, котра однозначно визначає, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Таким чином, подовження встановленого законом 1997 році 20-річного (до 2017 року) терміну тимчасового перебування ЧФ РФ вступає у пряме протиріччя з цією нормою.
Отже, підписавши вищезгадану угоду, президент Янукович свідомо порушив Конституцію України, оскільки стаття 9 Основного закону визначає, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення до неї відповідних.
Підготовка цієї угоди – це приклад нехтування законодавством України. Майбутнім правоохоронним органам при розслідуванні факту вчинення державної зради буде зовсім легко доказати наявні порушення, допущені при підготовці міжнародного договору. Згадуваний вище Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» встановлює стосовно цього чіткі вимоги. Наведу лише деякі з них, що повинні мати документальне підтвердження. Пропозиція щодо допуску (у нашому випадку – подовження терміну перебування) підрозділів збройних сил інших держав на територію України вноситься до Ради національної безпеки і оборони України Міністерством закордонних справ України разом з Міністерством оборони України за погодженням у необхідних випадках з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади (чи були такі пропозиції?). Рада національної безпеки і оборони України, визнаючи відповідність допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України національним інтересам і законам України, в тому числі її міжнародним зобов’язанням,…забезпечення на належному рівні безпеки громадян України в умовах такого перебування, вносить пропозицію про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України на розгляд Президента України (чи було таке засідання). Президент України … приймає рішення про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.
Важливим для подальшої долі харківських угод є й те, що подовження на 25 років дії угод 1997 року вчинене всупереч нормі тих угод, що визначала можливість їх подовження лише на наступні 5 років.
Верховною радою угода ратифікована з порушеннями не лише регламенту, а й Конституції, оскільки Конституцією визначений особливий порядок внесення змін до розділу І “Загальні засади” Конституції виключно шляхом прийняття їх не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з подальшим затвердженням на всеукраїнському референдумі.
Пов’язавши в угоді факт збереження своєї військової бази на нашій території з ціною на газ, РФ демонстративно порушила Меморандум про гарантії безпеки Україні 1994 року, де вона брала зобов’язання “утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги”. Чим дає майбутній нашій владі підстави для звернення до міжнародного суду.
На завершення маємо зазначити наступне.
Українці мають знати, що абсурдними, цинічними, шахрайськими і брехливими є твердження самозваної влади нібито: російський флот “гарантує безпеку України в Чорному морі“, є “єдиним гарантом миру і спокою” на півострові, “рятівником” бюджету Севастополя, сприяє розвитку Криму та створює робочі місця.
Дорого Україна заплатила за уявне здешевлення російського газу. І ще платитиме, аж до реальної втрати незалежності, якщо нинішня так звана «українська влада» й дальше прийматиме безконечні «братні» пропозиції Росії, як, наприклад, створення спільного підприємства російського Газпрому та поки нашого Нафтогазу, поглинання ними українського авіапрому, космічної галузі, тощо…
