Тема євроінтеграції поступово зійшла з порядку денного як влади, так і медій. Напередодні парламентських виборів, замість звіту щодо виконання голосних заяв про реалізацію «курсу на Європу», українці слухають про «покращення», та команду, яка «виконує свої обіцянки».
Саме в цьому контексті – «виконання обіцянок» – пропонуємо аналіз прогресу у процесі політичного діалогу з ЄС в одній лише вузькій частині – забезпечення умов функціонування вільних ЗМІ, адже йдеться вже навіть не про обіцянки, а про зобов’язання української влади, яка задекларувала свої євроінтеграційні прагнення на рівні закону.
Отже, політичний діалог Україна-ЄС у контексті формування вільного інформаційного простору в країні передбачав дві прості речі:
· Співробітництва щодо розвитку системи суспільного телерадіомовлення, включаючи обмін найкращими практиками, встановлення правових рамок та їх імплементацію відповідно до європейських та міжнародних стандартів.
· Співробітництва щодо створення умов, необхідних для вільної роботи журналістів та їх захисту від погроз або фактичного насильства. Це включатиме обмін найкращими практиками стосовно ефективного захисту журналістів правоохоронними органами.
Фактично, йдеться про спільні зобов’язання. Україна має встановити правові рамки, тобто ухвалити необхідні закони та втілити їх у життя, забезпечити адекватну роботу правоохоронної системи щодо захисту прав журналістів та їх власної фізичної безпеки. ЄС зобов’язується надати кращий європейський досвід щодо функціонування таких механізмів як суспільне мовлення та рамки для кращого забезпечення прав ЗМІ.
За півроку моніторингу виконання цих пунктів, який здійснюється незалежними експертами, можна констатувати, що Україна лишається далекою від їх реалізації: умови для роботи журналістів та ЗМІ в країні напередодні виборів 2012 демонструють різку тенденцію до погіршення, тоді як про суспільне мовлення сьогодні навіть і не згадують.
Детальний аналіз показує, що рівень виконання пріоритету з боку ЄС є вищим, аніж з боку української сторони.
Експерти Ради Європи забезпечили аналіз проекту Закону «Про суспільне мовлення», який був напрацьований в Адміністрації Президента та доопрацьований в Кабінеті міністрів України. На експертизу до європейської інституції його відправив глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін.
Експерт Ради Європи Ів Саломон розкритикувала напрацювання української влади, чітко вказавши на ті позиції в законопроекті, які не дають можливості сформувати реально незалежного суспільного мовника, а саме – на пропоноване державне фінансування без механізму недопущення впливів влади, на непрозорий формат формування Наглядової ради мовника, та на відсутність чітких зобов’язань щодо контенту.
Радою Європи було проведено низку публічних заходів: семінарів та конференцій, які мали на меті демонстрацію європейського досвіду у сфері розбудови суспільного мовлення. Заходи відбувалися за участі провідних європейських експертів і були відкритими як для української влади, так і для громадськості.
ОБСЄ, у свою чергу, розпочала проект, спрямований на покращення взаємодії журналістів та правоохоронних органів, який також передбачає залучення провідних світових експертів для вироблення програми тренінгів на основі передового досвіду різних країни, а також 5 спільних тренінгів для змішаних груп, що включатимуть працівників правоохоронних служб та журналістів.
В даному випадку йдеться про спільний проект ОБСЄ та української влади, адже він реалізується на запит прес-служби Адміністрації Президента та Міністерства внутрішніх справ.
Серед позитивних аспектів спроб забезпечення компоненту про умови роботи журналістів та ЗМІ, варто відзначити постійну роботу Міжвідомчої робочої групи, яка складається як з представників влади та правоохоронних органів, так і з представників ЗМІ, що має на меті оперативне вирішення конфліктів довкола журналістів та мас-медіа.
Засідання робочої групи дозволяють демонструвати конфлікти у публічному середовищі та забезпечують швидку комунікацію відповідальних за їх вирішення осіб. В тому числі і саме завдяки діяльності комісії, упродовж останнього місяця було вирішено декілька важливих проблем:
· забезпечено публічний звіт про розслідування вбивства журналіста Василя Климентьєва у Харкові, що, за версією слідства, скоїв міліціонер;
· закрито кримінальну справу за фактом розголошення Інтернет виданням Лівий берег приватних даних з переписки депутата Володимира Ландіка;
· закрито кримінальну справу проти генерального директора телеканалу ТВі Миколи Княжицького.
Проте, необхідно констатувати, що кількість конфліктів, які можна трактувати як перешкоджання роботи журналістам, постійно зростає, і це свідчить про те, що в країні не створені умови та законодавчі механізми забезпечення роботи та безпеки журналістів, а навпаки: існуюча система спрямована на те, аби запобігати вільному поширенню незалежної інформації до суспільства.
Факти щодо цього твердження:
· злочини проти журналістів часто скоюють саме працівники правоохоронних органів, які мають забезпечувати права людини;
· жодного правоохоронця після конфлікту з журналістами не було покарано;
· справи за статтею 171 Кримінального кодексу (перешкоджання професійній діяльності журналістів) порушують вкрай рідко, відтак прецедентів покарання посадовців за спроби перешкоди вільному обміну інформацією практично немає;
· журналісти різних видань публічно скаржаться на тиск та цензуру, проте, розслідувань таких фактів немає.
Жодного поступу немає і в справі суспільного мовлення. Розроблений законопроект втонув у бюрократичних нетрях після критики з боку Європи, і сьогодні владна партія ніяк не декларує його ухвалення у числі власних пріоритетів. Зважаючи на політичну ситуацію в країні, очікування щодо відповідної реформи перетворення державного телерадіомовника в суспільний до кінця 2012 року, вочевидь, є марними.
Євроінтеграція – це не лише красиві слова та багато зустрічей українських політиків з європейськими. Це конкретна технічна робота, із впровадження конкретних законодавчих механізмів, які створюватимуть тут, в Україні, європейські умови життя для всіх нас. Саме це неодноразово обіцяли чільні представники української влади: здійснювати технічну кропітку роботу та творити «Європу в Україні».
Проте, реальність і тут виявилася далекою від декларацій. Європейські правила та законодавство програло у боротьбі з лобізмом, корупцією, популізмом та бажанням забезпечувати собі «комфортний інформаційний простір». Головним пріоритетом виявилося якраз бажання контролювати ЗМІ, приборкувати незалежну пресу та в ручному режимі «керувати інформаційним контентом». І це не менша проблема для євроінтеграції, аніж ув’язнення політичних опонентів діючої влади, бо, зрештою, це явища одного плану.
Така політика дуже далека від європейських стандартів, і забезпечує рух у зворотньому від Європи напрямку.
