Спочатку про сукупну кількість книжок (тиражі), а потім – про затребуваність створення інтелектуального продукту.
У Росії за рік видано 460 млн. примірників книг, в Україні – 32 млн. Співвідношення – в 14.5 разів. При співвідношенні населення в 3,5 рази. Ввезено, за офіційною статистикою, в Україні на 3 млн. доларів. Вважаю середню книгу за ціною 2.5 долара, вважаю, що неофіційне ввезення більше офіційного втричі (це все емпіричні припущення), значить, сюди ввезено 5 млн книг. Ніяк не вдається повірити в такі цифри. За даними російських колег, вивезення в Україну становить 1-2% в їх оборотах – тоді дійсно, 4.5-9 млн. книг.
За даними, знову ж таки, української митниці, ми вивозимо в Росію книг на 13 млн доларів. І близько не вірю. Це ті ж 5 млн книг (тільки все офіційно, бо Росія, на відміну від нас, пильнує свою інформаційну безпеку). Але цих 5 млн – немає! Якщо це вивіз послуг з друку – то це не товар, якщо надрукованих російськими видавцями тут книг – теж не так, поліграфісти називають сильно менші цифри. Мабуть, чиясь гра в відшкодування ПДВ впливає на статистику.
Думаю, непросто змінити статистичні коди, тим більше непросто закрити кордон для сірого, законного перетину кордону книгами в приватному багажі. Але давайте повернемося до того, з чого почали. 3 книги на одного росіянина, 0.75 книги на одного українця. Це – ГУМАНІТАРНА КАТАСТРОФА. В Європі поставка в бібліотеки становить близько 1 книги на душу населення в рік. І приймаються спеціальні програми зростання цих цифр, як в Італії. Розмір книжкового ринку впав за 7 років в 6 разів в натуральному відображенні. Обсяг випуску книг в Україні за рік – на 40%.
Олександр Красовицький
Є й інші дані, зібрані чеським лінгвістом Якубом Маріаном, про інтелектуальну потужність європейських країн. Тут вже йдеться не про тиражі, а про найменування (щодо тиражів, то середній наклад книжки в Україні складає близько 500 примірників, що однозначно свідчить, що книговидання у нашій країні не виготовляє продукцію для широких мас читачів).
Згідно з даними, які Якуб Маріан отримав з різноманітних офіційних джерел, найбільш продуктивною країною за книговидавництвом виявилась Великобританія: щороку тут публікується понад 184 000 найменувань нових книг.
В перерахунку на мільйон населення це понад 2870 книг. Україна за цим показником займає одні з останніх місць: щороку у нас виходить лише 470 нових найменувань на мільйон жителів. І тут нічого дивного: держава називає “підтримкою книговидання” програми, які дозволяють під патріотичним брендом “розпиляти” частину грошей, виділених для бібліотек. Адже бібліотечні колектори переважно купують книжки не безпосередньо у видавців, а у посередників, тому й ціни суттєво відрізняються від видавничих, і механізм формування замовлення дозволяє заховати у вартості книжок немаленький відкат.
Застосувати в Україні загальноприйнятий в світі “книжковий тариф” пошти депутати теж навіть не думають, бо це б дало можливість бібліотекам купувати потрібні їх книжки без поштової націнки безпосередньо у видавців, а це би зруйнувало роками налагоджену систему книжкових закупівель з відкатами. От і виходить, що в Україні ні творити інтелектуальний продукт, ні його видавати – нерентабельно, і займаються цим ентузіясти. Зовсім так само, як у війні гарячій з Росією: фронт в найгірші часи, коли деморалізована армія відмовлялась воювати, міліція переходила на бік ворога, цей фронт затримали, там де він зараз стоїть ентузіясти добровольці та волонтери. На таких же людях тримається фронт книжковий, де йде війна ідей. І державні чиновники у цій війні бояться сказати про національне, і тихенько беруть участь у тендерах “поповнення бібліотечних фондів”.
