Кадр з відео заходу групи Ваґнера в Покровське. Зверніть увагу на символи на шоломі рашиста
“Філологічєская пєрєзагрузка – ето самоє главноє в програмє спецопєрації” – це так був недавно прохопився один русскій літєратор. Скажімо, такий собі пісатєль З. Або Z, так ще логічніше. Хоча вони всі там однакові, особливо щодо українських реалій. Просто цей лисий Z ще й неймовірно балакучий, ніби аж язик не вміщається в ротовій порожнині. От і злітає з того язика різне, часом взаємозаперечувальне. “Народи-братья”. “Адін народ”. “Нє била, нєт і бить нє может”. Ну, як завжди, зрештою. Вчергове забувсь і збовкнув зайвину. Хоч і так все давно зрозуміло.
Але чому ж таки кацапи збройно приперлися в Україну, або в “бившую Украйну”, як пишуть багато хто з колег згадуваного Z? Яка головна причина нападу, як вони пояснюють це хоча б самим собі? Адже танкові колони й штурмові роти, все це залізяччя “сарматів” та “іскандерів” мають зрушуватися не пустопорожніми гаслами, а чимось більшим. Так, мотивація жевріє в кожному окупантському серці, уречевлюючись у поцуплений унітаз або трофейну кавоварку, але бажано б іще чогось, вагомішого. Якщо не віри, то хоча б ідеологічного підґрунтя. І отут починається різнобій. Понуре офіційне агіт-рядно, зсотане з “демілітаризації” й “денацифікації”, смикається врізнобіч і розцвічується новими латками-версіями.
Мовляв, визволяємо жителів Донбасу від зловорожих українських хвошистів. Або ширший замах – забираємо взад, вертаємо в ісконне лоно Новоросію, жителі якої жажденно ждуть з караваями на Антонівському й Варварівському мостах, видивляючись визволителів. Випереджаємо удар Заходу, відсуваючи потенційні натівські бази від рубежів расєюшкі. Дехто, штибу помоховілого “солов’я генштаба”, намагається банальну людоїдську агресію вгорнути в містичний туман. Омовіння якесь, дєскать, запалювання свічок. Чвакання броньованого лаптя в українській крові він називає “вєлікім паходам”, а вкрадена бучанська ваза під пером фахівця перетворюється на “крістал рускай гасударствєннасті”. Інший “літератор”, ворушачи вусиками під роздутими ніздрями, розкриває істинну мету на свій лад. Виявляється, російські війська в Україні лягають кістьми за те, щоб спокушені західними віяннями покоління молодих українців не перетворювалися в педерастів і лесбійок. Від таких перспектив люди в забайкаллі спати не можуть. Тож по супостатському ЛГБТ – скрєпним РСЗВ (ракетна система залпового вогню), такий ось рецепт і невигадливий вибір.
Версій багато, вони вже самі плутаються у власному крутійстві. Навіть довготелесий автор пісеньки про “хатят лі рускіє вайни” хитро мружиться з позасвіття. Лисий Z сипле словами, хоча ще не може сказати прямо, як упир з телеграм-каналу “Тєрєм-Тєрємок”. Цитую: “часть украинцев необходимо убить, большую часть – выгнать в Европу, оставшихся переделать в русских в плавильном котле рускава мира (их дети должны вырасти русскими)”.
Лисий представник красно-кривавого письменства ще грається в метафори: “Каждая ракєта стараєцца доставіть в Одєсу єщьо одну букву “с”. Так ніхто й не сперечається. Як і з іншим письмацьким відкриттям “істінного протівостоянія: Пушкін протів Тараса”. Так і є. Тільки треба усвідомлювати одну дрібничку: в Тараса під рідним небом конкурентів не існує. Та й занадто нав’язливе втюхування нікому непотрібної “с” чи такої ж “z” може завершитися неочікувано. Скажімо, від якоїсь пихатої столиці залишиться хіба “…ква” – з Божою поміччю всяке може бути.
Павло Вольвач
