Підсумки півріччя у внутрішній політиці

ІІ. Аналітична довідка

ПІДСУМКИ ПІВРІЧЧЯ У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ

23 липня Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва організував дискусію «Що думає Україна: підсумки півріччя», на якій презентував результати експертного опитування «Політичні підсумки півріччя». В опитуванні взяли участь 43 експерти, які поділилися своїми думками з приводу основних досягнень і невдач у внутрішній і зовнішній політиці України протягом першої половини 2015 року.  

Політичний розвиток країни у першій половині 2015 р., як і протягом 2014 р., багато в чому визначали зовнішні чинники, передусім продовження війни на Донбасі з проросійськими сепаратистами та російськими військами. Одночасно зі стримуванням наступів противника та спробами врегулювати конфлікт у політичний площині українська влада, втім, повинна була виконувати свої зобов’язання щодо проведення цілої низки реформ у різних галузях суспільного життя. При цьому вона відчувала тиск як з боку міжнародних інституцій та іноземних держав, які погодилися надавати Україні фінансову та матеріальну допомогу в обмін на проведені реформи, так і з боку власних громадян, які не відчули помітних зрушень від реформаторських ініціатив влади у 2014 р.

Перше півріччя 2015 р. засвідчило, що успіхи українського керівництва в здійсненні реформ лишилися спорадичними. Саме зволікання з проведенням необхідних реформ опитані експерти назвали головною невдачею у внутрішній політиці України. Очевидно, що мова йде про кілька ключових моментів. По-перше, відсутність прогресу в реформуванні судової системи, представники якої в першій половині 2015 р. неодноразово демонструвала свою залежність від політичних акторів та приймали необґрунтовані рішення щодо підозрюваних у корупції. Результатом цього стало те, що жоден високопосадовець, якого правоохоронні органи звинуватили в корупційних діях протягом перших шести місяців 2015 р., так і не був засуджений. Це було зумовлено і відсутністю будь-яких законодавчих дій з посилення незалежності суддів, і фактичним провалом оновлення суддівського корпусу через люстрацію.

Реформування правоохоронних органів також було далеким від очікуваного. Прийняті Верховною Радою нові закони про органи внутрішніх справ не дозволили провести повноцінне реформування цієї структури, що знову відклало це завдання на майбутнє. Позитивним винятком став початок роботи патрульної поліції в Києві, що замінила Державну автомобільну інспекцію, хоча пілотний характер проекту не дозволяє робити висновки щодо здатності та бажання Міністерства внутрішніх справ розвинути досягнуті успіхи. Реформу прокуратури, у свою чергу, було знову відкладено. У квітні депутати проголосували за відтермінування початку дії реформаторського закону про прокуратуру до 15 липня, що негативно вплинуло на перспективи оновлення цього органу.

Боротьба з корупцією протягом першої половини 2015 р. також була вкрай неоднозначною. З одного боку, було запущено процес імплементації антикорупційних законів, прийнятих у 2014 р. Однак якщо Національне антикорупційне бюро попри окремі суперечки таки запрацювало, то Національне агентство з протидії корупції поки що лишилася на папері – передусім внаслідок протидії Кабінету міністрів.  До позитивних сторін можна віднести ухвалення кількох прогресивних законів, які здатні полегшити боротьбу з корупцією – щодо відкритих даних, прозорості у сфері відносин власності та декларування інформації публічними посадовцями. Водночас імплементація антикорупційної політики залишала бажати кращого. Влада періодично вдавалася до демонстративних кроків із викриття корупціонерів, проте, як уже було зазначено, не довела жоден резонансний випадок до логічного завершення – підозрювані здебільшого виходили під заставу або навіть позбувалися звинувачень.

До реформаторських здобутків української влади, з іншого боку, можна віднести продовження процесу децентралізації. Протягом першої половини 2015 року положення минулорічних законів про бюджетну і фінансову децентралізацію та співробітництво територіальних громад, а також цьогорічного закону про добровільне об’єднання громад хоч і з проблемами, але поступово втілювали в життя.  Більше того, на початку липня до парламенту було внесено проект змін до Конституції щодо децентралізації. Його положення здебільшого виконували завдання посилення спроможності органів місцевого самоврядування (ОМС) і громад, хоч і містили кілька небезпек для взаємодії між президентом і ОМС, а також між президентом і урядом. Направлення законопроекту на розгляд Конституційного суду 288 голосами засвідчило, що перспективи ухвалення змін до Конституції, яке потребує підтримки 300 депутатів, доволі непогані.

Однак завершення політичного сезону не обійшлося без серйозної поразки реформаторських зусиль влади – цього разу в сфері вдосконалення виборчого законодавства. Проігнорувавши громадянський запит і власні зобов’язання в коаліційній угоді щодо переходу до системи з «відкритими списками», парламентська більшість зберегла мажоритарну систему простої більшості на місцевих виборах нижчого рівня, а на виборах вищого рівня запровадила таку модель, яка не має нічого спільного ні з відкритістю, ні навіть зі списками – своєрідний гібрид пропорційної та мажоритарної систем. Найбільш очевидними недоліками нової моделі можуть стати ще більша вразливість виборчого процесу до підкупу та політичної корупції внаслідок зменшення розмірів виборчих округів, недопредставництво окремих округів та перепредставництво інших, а також збереження повного партійного контролю над кандидатами.