Частина аналітичної спільноти весело вправляється з футурулогією, як з пелюстками ромашки: вірю, не вірю. Повага до фактів та деталей, ось запорука довгого та тривалого аналізу. Однак, життя аналітиків складне, неможливо бути спеціалістом геть в усьому. І це нормально, хоч і шкодить зірковому прогресу.
Певно вкотре, прошу осіб, які думають, що розуміють стратегічний вимір проблеми з ворогом, але мають мінімум компетенцій в окремих сферах, стримати своїх коней скепсису.
Нормативне бачення майбутнього однозначно буде іншим, ніж те, чого ми прагнемо. Однак, залишення статусу-кво для ворога – означає повторення агресії. Тому кожен, хто обстоює статус-кво для так званої російської і так званої федерації, бере участь у війні на боці ворога. Бо уявлення про безкарність окупантів стоїть на конвенційній угоді абсолютно бездарних і фальшивих західних сінк тенків, які роками вивчали рівно те, що не викликало жодного роздратування Кремля. Які лякали світ як не російською армією, так ядерною зброєю. Однак, не спромоглися на тверезу оцінку ані агресії в Чечні, ані Грузії, ані Україні. Тактика салямі починає ламатися тоді, коли відмовляєшся бути ковбасою для нарізки.
Якщо ваші знання не перетворюються на зброю і не несуть результат, не страшно. Однак, коли лунає пісня про вічну Росію, ви співаєте разом з ворогом.
Денуклеаризація Росії, дерусифікація і деколонізація – це складові одного процесу, який може тривати довго. Однак тільки такий стратегічний підхід гарантує результат, за якого європейський континент зможе отримати відносну перерву до двобою з рештою квартету зла.
Можна, звичайно, вірити, що замороження фронту або часткова окупація з фальшивими гарантіями можуть призвести до реальних наслідків. Однак, це інформаційний шум. Бо кожна захоплена територія – плацдарм для наступу.
Станіслав Федорчук
