Ще 12 квітня екс-міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус оприлюднив на прес-конференції інформацію про те, що Генеральним директором Укрзалізниці номінаційний комітет із відбору керівників держкомпаній вибрав Войцеха Балчуна з Польщі. “Войцех – молодий, але суперуспішний керівник найбільших польських підприємств… Це польський Слава Вакарчук, він є лідером найбільш популярної рок-групи в Польщі. Залишається, щоб Кабмін затвердив, тому радіти ще ранувато.” – сказав тоді Абрамавічус, відповідаючи на питання кореспондента «ЦТС», щодо подальшої процедури призначення керівника УЗ.
З цього приводу виникає логічне запитання до пана Абрамавічуса. Кому радіти «ранувато»: прихильникам рок-музики в Польщі і України, українським залізничникам, чи підкилимним ляльководам, проти яких не так давно виступав сам Абрамавічус?!
Чому був такий поспіх, ніби хтось доганяє потяг, який уже пішов? Адже, як сказав пан екс-міністр, він сподівається, що “…в немислимо швидкі терміни Кабмін зашевелиться.” І це той самий Кабмін, який допрацьовував останні дні.
Якась аллогічна і парадоксальна ситуація, котра нагадує дії колишнього уже генпрокурора Віктора Шокіна. Адже будучи де-факто у відставці той звільнив з ГПУ фахівців, котрі насправді боролись з корупцією і призначив на цілу низку керівних посад своїх ставлеників. В останні хвилини свого перебування урядовці лобіювали призначення керівників в “Укрспирті”, “Укрпошті”, “Центроенерго”, “Укренерго”, ДП “Електроважмаш” та інших державних підприємствах.
За яким принципом вони діяли? Наостанок використати можливість і призначити вірних і відданих людей (з прицілом на майбутні дивіденди) чи за відомим “після мене – хоч потоп”?
Та повернемося до “Укрзалізниці”. Вірніше, до тих, хто керував цією структурою упродовж останніх років. Як свідчать фінансові експерти, після розквіту часів Георгія Кирпи залізницею в Україні керували чимало добрих фахівців. Та останнім часом галузь лихоманило.
Чого лише варті “експерименти” з “Новим шовковим шляхом” по маршруту “Іллічівськ (тепер Чорноморськ – КНР”) великого німецького “топ-менеджера” Штефана Хопсаеса. Саме його екс-міністр інфраструктури Андрій Пивоварський назвав “великим спеціалістом з 15 річним стажем“, мовляв “саме такі люди потрібні для реформування вантажоперевезень на “Укрзалізниці“. Цікава аналогія, чи не так?!
Але менше ніж через півроку це “ноу-хау” зазнало повного фіаско. Мінімум удвічі завищені тарифи, відсутність графіка та розуміння пропускної спроможності транспортного коридору, попиту на маршрут перевезення, стратегічної і логістичної перспективи свідчать, щонайменше, про непрофесійність і халатність, а може й свідому диверсію проти одного з головних активів української економіки.
Оголошений ще минулого року, конкурс на посаду керівника “Укрзалізниці” був заблокований через судові позови. З початку 2016 року запрацювала нова редакція постанови Кабміну №777 щодо відбору керівників всіх особливо важливих підприємств. Ці функції передали у сферу повноважень Мінекономрозвитку і в лічені дні терміново відбувся набір претендентів, у шорт-лист потрапили 5 людей. На останніх метрах, перед провальним фінішем нині вже колишнього Кабміну, номінаційна комісія і Міністерство, як “бліцкриг”, оголошують переможців.
Привселюдно оперативно представляють і пропонують нового реформатора-варяга з гітарою (у списку претендентів було аж 8 іноземців). Можливо, він і хороший спеціаліст. Та чи знає ця людина українські реалії та специфіку? Чи взагалі уявляє, що таке працювати в чужій державі навіть не володіючи мовою? Чи вивчав він українську економіку? Де, зрештою, візьме команду однодумців?
Є ще одне не менш важливе питання. А хто ж вибрав Войцеха Балчуна? Прізвища нібито незаангажованих, недержавних експертів, що входять до комісії, відомі. Та за якими критеріями і в якому порядку їх обирали в екс-мінекономрозвитку? Хто їх вибирав? Якими документами підтверджені їхній статус та компетенція? І, зрештою, яким був повний перелік претендентів?
Ще 23 березня і 4 квітня народні депутати України звернулися з такими запитаннями у своїх офіційних листах до Мінекономрозвитку. На ці листи відповіді нема. Перебувають вони чомусь на розгляді у юридичному департаменті міністерства.
А тим часом члени номінаційної комісії, які незрозуміло за якими критеріями потрапили до її складу, приймають важливі для економіки держави і майбутнього розвитку країни рішення. Мало того, що пришпорювали колишній Уряд, ще й давали настанови наступному, що без керівників, котрих вони “під завісу” обрали, реформи в Україні приречені на провал.
Горе-можновладці та їхні консультанти переконані, що лише призначення іноземців на посади керівників стратегічних підприємств є панацеєю для економіки України.
Для підтвердження цих слів пригадайте, як кілька років тому лижний інструктор та вчителька йоги розпоряджалися державними коштами. Такі собі іспанець Джорді Сарда Бонвеї та Лана Замбе. Перший займався інвестиціями в LNG в Україні, а друга очолювала компанію з будівництва доріг до Євро 2012. Результати їхніх реформаторських потуг відомі. Для держави – мільйонні збитки.
Тепер же залізничникам пропонують працювати «під рок-соло» польського музики. Не намагаюся стверджувати, що всі іноземці, що працюють в Україні, є тими ж «лижними інструкторами” чи “вчителями йоги”. Є люди високоосвічені, шановані, авторитетні і фахові. За це їх поважають і підтримують. Але виникає риторичне запитання, чому українці приречені жити в залежності від результатів гри у покер, під килимом, владоможних ляльководів?!
Якщо в фаховості новому очільнику Укрзалізниці можливо й важко відмовити, то в обізнаності з українськими політичними та юридичними реаліями в Войцеха Балчуна, очевидно, виникнуть неабиякі проблеми. Відповідь на питання – хто може скористатися некомпетентністю – нехай навіть тимчасовою (поки той не вникне у всі нюанси) нового керівника держпідприємства, є очевидною. Відтак, сенсаційне призначення може відкривати шлях для банальних та таких звичних в Україні зловживаннь службовим становищем та розкрадання державного майна. Зупинити цей хаос може лише новий Уряд.
Любов Наконечна
