Що вважатиметься перемогою у війні? Вихід на державний кордон України по всьому його периметру. Інші варіанти, що менше за конституційно визначені межі, є поразкою.
Що потрібно для перемоги у війні? Не будемо говорити про планування воєнних операцій. Вони люблять тишу. Але скажемо про критичну необхідність сучасної високоточної зброї – від систем ППО – ПРО, винищувачів четвертого покоління до дронів ротно-взводного рівня. Окрім поточного, зумовленого вичерпанням запасів радянської військової техніки та боєприпасів до неї, переходу на озброєння НАТО, необхідним є стимулювання виробництва власної – з розміщенням потужностей виробництва на території союзників до часу закриття неба над Україною, або створення спільних технопарків на постійній основі.
Завершення переходу Збройних Сил України на стандарти НАТО. Мережецентричний підхід вже довів свою дієвість в бойових умовах і потребує подальшого запровадження.
Розбудова органів безпеки за ізраїльськими стандартами, – воєнні злочинці мають бути локалізовані та знищені, в якому б місці земної кулі вони не знаходились. В нас старий рахунок, ще за Коновальця та Бандеру.
Підтримка та закріплення мілітарного мислення: подальший розвиток системи територіальної оборони як справи всієї української нації, стабілізації мережі та структури ДФТГ, прийняття законів про право на зброю, запровадження навчальних дисциплін з вогневої підготовки та тактичної медицини в системі закладів вищої та середньої школи.
Утім, вихід на Державний кордон не збільшить дистанцію пострілу з російського боку. Для його унеможливлення необхідно забезпечити постання за українським кордоном демілітаризованої зони. А, відтак, наступним завданням є
Розподіл Росії
Київ проти Москви! – пророчо говорить д-р Донцов.
Росія є екзистенційним ворогом України. Сам факт існування імперії є безпосередньою загрозою Україні. Сотні тисяч замордованих та зґвалтованих москалями українців волають про це.
Росія має буде розподілена. Силою української зброї, міжнародним тиском, підтримкою руху поневолених Москвою народів.
На міжнародному рівні ідеологія «русского міра» має бути визнана, нарівні з нацизмом, людиноненависницькою, а дії москалів в Україні – геноцидом української нації.
Росія має бути позбавлена бути місця в Раді Безпеки ООН за злочинну діяльність, не сумісну із Статутом ООН.
На часі деколонізація поневолених Москвою народів. Діяльність української дипломатії має бути, зокрема, спрямована на ствердження позиції, що розпад Росії – неминучий та об’єктивний процес. З метою зменшення його хаотизації та конфліктності, він має відбуватися за участі та під егідою світового співтовариства.
Україна визнала незалежність Ічкерії, час за іншими. Україна може і має виступати репрезентантом на міжнародній арені нововизнаних нею держав. Перспективною є робота національних діаспор в Україні з полоненими з числа представників поневолених народів з метою створення національних частин для боротьби зі спільним російським окупантом, які можуть стати ядром армій майбутніх держав.
Ще одним завданням для України є подолання зон нестабільності на інших територіальних напрямках. Мова, перш за все, за Білорусь. Після усунення самопроголошеного президента та воєнного злочинця Лукашенка, завданням українського безпекового сектору є забезпечення денацифікації Білорусі та сприяння здоровим силам в побудові національної державності Білорусі. Білорусь більше ніколи не повинна бути плацдармом нападу на Україну.
Також нагальним є вирішення питання Наддністрянщини, яка потребує комплексної дерусифікації та денацифікації.
Ідеологічний фронт
Оскільки ми маємо справу з екзистенційною війною, війною з одвічним ворогом, донесення ідеологічної складової війни має далеко не останнє значення.
Як показав перший період президентства Володимира Зеленського, бажання побудови безнаціональної держави, прагнення поєднати російську окупаційну культуру з українською окупованою, поширення тез про «Пушкіна поза політикою», лише стимулювало загарбницькі апетити Московщини, в якої культура – це лише інструмент агресії та поневолення.
Війна чітко розставила акценти. Зачищення проявів та артефактів ворожої культури є необхідним для виживання. Підтримка своєї культури – необхідною для розвитку. А ідеологія держави не може бути не націоналістичною.
Відтак, плекання національної пам’яті, втілення національного інтересу в повсякденному бутті та візія майбутнього, в якому нація живе, зростає та перемагає.
Але ідеологічний фронт не є внутрішньодержавним. Зараження московською отрутою Папи Франциска, русофільство екс-канцлера Німеччини Меркель, невігластво в історії Ілона Маска (і цей перелік є далеко не повним) свідчить про необхідність широкої міжнародної інформаційної та ідеологічної роботи. Без неї розподіл Росії буде проблематичним.
І не останню в цьому роль має відіграти
Діаспора
Віддаємо глибоку шану та повагу діаспорі, яка останні 100 років зберігала, плекала українську ідентичність навіть тоді, коли вона була придушена у Совєцькому Союзі, захищала, представляла та стверджувала ідею української державності, навіть тоді, коли Україна була окупована.
Ця війна викинула мільйони біженців поза межі України. Нажаль, не всі вони повернуться в Україну. Вагомий відсоток пустить коріння на нових місцях. Важливим питанням постає їх включення в українське життя, підтримання їх проактивної позиції в країнах замешкання. Українська держава та українська діаспора мають перетворити їх на вагомий фактор впливу та лобізму українського інтересу.
А відтак, наша позиція незмінна – об’єднуємось та підтримуємо тих, хто діє на користь нації та держави, чиї дії наближають нашу Перемогу.
Леонтій Шипілов
