Довго думав, якими ж словами розпочати статтю. І допоміг Сергій Чаплигін. Напевно краще й не скажеш: «Мімікрія – в зоології це властивість деяких організмів імітувати зовнішній вигляд або ознаки інших, непов’язаних організмів або неживих об’єктів.
Чому цим не займається полiтологiя?»
Прийшла осінь, а з нею розпочався й «політичний сезон», засідання Верховної Ради, розмови і гарячі дискусії про майбутні чергові чи позачергові вибори, броунівський рух політичних партійних проектів. Властиво саме проектів, бо про діяльність власне політичних партій, що передбачає в собі наявність виразної певної історії, ідеології, мети, концепції, команди, програми і відповідальності за свої дії чи бездіяльність, як на мене, в Україні говорити безсенсово, хіба за окремими винятками.
Пригадую на першотравневу демонстрацію 1990-го року в Сумах члени клубу «Ізбіратєль» вийшли з величезним гаслом: «Демократія – це багатопартійність – гарант виходу України з кризи». Напевно в це хтось і повірив… Наївна безпосередність! Вважаю, що мають рацію саме ті, хто вважає, що шлях виходу із затяжної кризи слід шукати поза політичними проектами, сенсом створення яких є насамперед «піар і навар». От хто мені відповість, скільки в Україні задекларовано політичних партій? Не знаєте? Я допоможу. Понад 350! Понад 350 заманливо-оманливих назв, печаток, заявлених керівників, зареєстрованих статутів і очікування щось з цього мати. Найпривабливіші назви закликають «електорат» підтримати саме їх: за мир і розвиток, за реформи і порядок, за захист пенсіонерів, селян і вкладників, за захист угорців і ветеранів Афганістану, жінок, молоді і пенсіонерів, морська і аграрна партія, десятки народних і демократичних, соціальних і християнських, про діяльність і боротьбу яких ніхто ніколи не чув і не почує.
«Безідейні суєслови» – надзвичайно влучне визначення Дмитра Донцова для окреслення цієї камарильї. Давайте пригадаємо кілька останніх виборів до Верховної Ради і їхніх фаворитів. Де зараз НДП і СДПУ (о), де Рух і КПУ, де соціалісти «прогресивні і регресивні», де зелені, де «Громада», де «Наша Україна», Партія регіонів… Де «Сильна Україна», «Заступ», аграрна, селянська народна партії…? Де їхня підтримка, де їхнє членство? Немає. Немає, бо побудовані ці проекти були насамперед з одною метою: «дорватися до годівнички». Побудовані з калькулятором в руках, а потім викинуті за непотрібністю, як шкіра змії навесні.
Хто тепер їх згадає? Так само поставлю питання, а хто чув за рік-два до попередніх виборів про їх фаворитів «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», «Самопоміч», Радикальну партію Ляшка? Їх ідеології, програми, діяльність?
Підміна програми та ідеології, підміна боротьби і праці торгами і «слоганами» зіграли свій жарт і з самими партіями, і з їх виборцями. «Рух – це життя», «Бандитам – тюрми», «Почую кожного», «Покращення життя вже сьогодні», «Жити по-новому»… Пригадуєте, як за цими політтехнологічними трюками немов за болотяними вогниками йшли мільйони, аби опустити папірець із заповітною «галочкою» навпроти визначеного рядка. Як розколювалося провокаційними гаслами та закликами суспільство, як гризлися «за місце під сонцем» партійні лідерчуки, бризкаючи один на одного слиною та тягаючи за чуби.
Тисячу разів був правий В’ячеслав Липинський, коли писав:
«…люди звичайно хочуть того, що їм подобається, подобається звичайно ж те, що вимагає найменшої праці, найменшої прикрості, найменшого зусилля… Отже, коли мої противники перед народом брешуть, то і я мусив би брехати, коли вони підлещуються до народу, то і я мусив би підлещуватись, коли вони цькуватимуть людей проти мене, граючи на їх темності та на їх злобі, заздрості, зажерливості, ненависті – то і я мушу цькувати народ проти них, так само використовуючи його неусвідомленість і граючи на тих самих – найгірших інстинктах. Інакше я конкуренції не витримаю і народних голосів, чи то пак популярності, не здобуду, і, будучи народолюбцем, стану «ворогом народним», тільки завдяки більшій зручності моїх противників в обдурюванні цього народу».
Іще одна мантра віддавна регулярно лунає як заклинання в політично-партійному ефірі: заклики до об’єднання. «Об’єднаймося і ми переможемо!». Це гасло вже десятиліттями вважається панацеєю від усіх бід і рецептом від усіх хвороб. І мають на увазі «єднальники» не національну єдність українського суспільства, не спільність світоглядних та морально-етичних цінностей, не дієву єдність у праці і боротьбі здорових патріотичних сил, а декларативну, механічну єдність політичних проектів з красивою назвою. Щоб були тут і «ліберали», і «демократи», і «представники молоді, жінок, чорнобильців, спортсменів, артистів» (зараз «модно» стало ще брати до списків учасників АТО). Прикрасити зверху це розкрученим-роздмуханим іменем (Ющенко, Порошенко, Ляшко, Королевська, Вітренко…) і ось, «зліпили» пиріжок, їжте, тобто голосуйте… Але так зліплений пиріжок очікує така сама доля, як і пиріжок з відомого дитячого віршика про кота, який «не знав, що на пиріг треба тісто, а не сніг». Бо ніякі «бренди», «проекти», «технології» та інші хитрі маніпуляції не дадуть позитивного результату (а саме результат, кінцевий продукт, а не задекларовані наміри мають цікавити споживача, яким є в цьому випадку виборець) там, де потрібна чітка і виразна концепція-план, команда, здатна той план спільно втілити в життя, і жертовна боротьба та тяжка праця, а не їх дешева імітація. Інакше очікує неминуче «лебідь-щука-рак» і подальше розчарування населення та «переформатування» і «ребрендінг» у «банці з павуками». І таке штучне «об’єднання» лише розколює суспільство і шкодить справжній національній єдності, так потрібній нам сьогодні.
Не ставив за мету в даному тексті зробити бодай побіжний аналіз партійно-політичної мімікрії та імітаторства як засобу цинічного обдурювання українців, можливо зроблю це наступним разом, а можливо це зробить хтось інший. А можливо читач і сам це може зробити, а
дже прикладів аж занадто, винятки поодинокі. Хочу ж насамперед привернути увагу до поставленої проблеми, яка як на мене сьогодні є гостро актуальною і потребує осмислення і вирішення. Якого? Давайте подумаємо разом. Аби вкотре не наступати на традиційні граблі. Дуже дорого обходиться.
Віктор Рог
