Вибори до Верховної Ради України відбулися. Своїм виборчим правом скористались 58% з 36,2 млн. українських виборців. Вони обирали народних депутатів України з 5207 кандидатів на 33,762 тис. виборчих дільницях. За процесом спостерігали 3797 представників іноземних держав і міжнародних організацій, 38693 представників громадських організацій та 908 представників акредитованих ЗМІ.(1) На підрахунок голосів Центральна виборча комісія (ЦВК) за законом має 15 діб, але обіцяє обробити більшу частину бюлетенів до 31 жовтня.
Головною відмінністю нинішніх парламентських виборів від попередніх стало відновлення змішаної системи, за якою 50% нового складу парламенту обирається за партійними списками, 50% – за мажоритарними округами. Відповідна зміна була внесена до закону про вибори за згодою і влади, і тодішньої парламентської опозиції. Внесені у виборче законодавство зміни, крім того, передбачали підняття прохідного бар’єру для політичних партій з 3% до 5%.
Найбільш авторитетні екзит-поли продемонстрували паритет провладних і опозиційних сил в частині голосування виборців за партійними списками. Зокрема, Партія регіонів (ПР) набирала приблизно 28%, Комуністична партія України (КПУ), з якою ПР, найвірогідніше, сформує коаліцію, – близько 12-13%. Таким чином, у сумі майбутня провладна коаліція набирає близько 42-47% від 225 депутатських місць за партійними списками. При цьому «Об’єднана опозиція», яка набирає 23-25%, потенційно має високі шанси на об’єднання з партією «УДАР» В.Кличка (13-15%) та праворадикальним ВО «Свобода» (11-12%). Разом ці три політичні сили можуть отримати 47-52% від половини місць в парламенті. Таким чином, за партійними списками шанси сформувати коаліцію як у влади, так і в опозиції практично рівні.(2)
В мажоритарних округах, де вирішувалась доля решти 225 депутатських місць, ситуація виявилась іншою. Так, Партія регіонів, за попередніми даними, виграє на 28% округів, самовисуванці (більшість з яких, ймовірно, долучаться до провладної коаліції) – у 19% округів, «Об’єднана опозиція» – у 18%, «УДАР» – у 10%, КПУ – в 9%, «Свобода» – у 6%.(3)
Відтак, є всі підстави для висновку, що остаточну конфігурацію парламентської більшості визначать результати голосування на мажоритарних округах, а також особистий вибір, який зроблять обрані депутати-мажоритарники. Досвід останніх 20 років показує, що депутати, обрані за мажоритарними округами, часто вливалися до провладної коаліції. В українських реаліях це дозволяє їм суттєво полегшити ведення власного бізнесу (оскільки більшість із них для того й приходять у Верховну Раду, аби мати змогу захистити свій бізнес) і отримувати різноманітні державні преференції і конкурентні переваги. Саме тому експерти прогнозують, що й у новому складі Верховної Ради парламентська більшість буде сформована на основі провладної Партії регіонів, до якої приєднається Комуністична партія України та чимала кількість депутатів-мажоритарників. Утім, владі навряд чи вдасться сформувати лояльну до себе конституційну більшість (300 депутатів), яка матиме право вносити зміни у Конституцію.
Оцінку парламентських виборів з боку міжнародних спостерігачів в цілому можна вважати нейтральною, хоча спостережні місії й зафіксували широкий спектр порушень стандартів демократичних виборів у порівнянні з парламентськими виборами 2006 та 2007 років та президентськими виборами 2010 року. Серед основних порушень були названі: масовий підкуп виборців, цілеспрямоване підвезення виборців для голосування на окремих округах (так звані «каруселі»), маніпуляції з виборчими бюлетенями (зокрема, з появою на виборчих бюлетенях штампу «вибув» навпроти назв політичних сил та імен окремих кандидатів, які насправді беруть участь у виборах), списками виборців і т.ін.(4) Проте, всі місії міжнародних спостерігачів визнали вибори дійсними.
Головним наслідком таких оцінок є те, що і ЄС, і США, найімовірніше, визнають вибори легітимними, хоча й називають їх кроком назад у демократичному розвитку. Визнання виборів, своєю чергою, означатиме відтермінування введення проти української влади політичних санкцій з боку Заходу.
Слід зауважити, що більшість системних порушень виборчого законодавства залишилися поза увагою міжнародних спостерігачів. Йдеться про грубі порушення при підрахунку голосів на рівні окружних виборчих комісій, складання протоколів і формування «потрібного» результату для окремих політичних сил. Деякі експерти стверджують, що реальна явка на виборах становила 46-50%, а не 58%, як стверджує ЦВК. Крім того, ЦВК зафіксувала вищі показники Партії регіонів та їхніх потенційних союзників, КПУ, ніж це показали дані екзит-полів, що теж актуалізує питання про можливі фальсифікації з «натягуванням» відсотків провладним партіям.
Підбиваючи перші підсумки парламентських виборів-2012, слід насамперед констатувати, що вони відбулись,а також те, що міжнародні спостерігачі визнали їх легітимними. Те, що український народ і міжнародна спільнота не відреагували належним чином на масштабні порушення при підрахунку голосів, свідчить про відсутність наразі бажання і можливостей у Заходу впливати на ситуацію в Україні. Про градус протестних настроїв та прагнення змін у суспільстві можна судити з високих рейтингів нових політичних сил, що пройшли у парламент – партії «УДАР» на чолі з В.Кличком та праворадикального Всеукраїнського об’єднання «Свобода» на чолі з О.Тягнибоком. Це також дає підстави стверджувати, що український протестний електорат радикалізувався, розподілившись майже порівну між ліворадикальною (принаймні за гаслами) Комуністичною партією України та праворадикальною ВО «Свобода». Крім того, означена тенденція свідчить про зменшення прошарку середнього класу в Україні, який традиційно тяжіє до центристських партій.
Відтак, вибори здійснили перезавантаження політичної системи України, але відбулося воно без зміни влади. Партія регіонів, найімовірніше, збереже за собою «контрольний пакет» впливу. Відтак, істотних політичних змін в Україні у найближчому майбутньому чекати не варто.
(1) http://www.cvk.gov.ua/vnd2012/wp001.html
(2) http://www.pravda.com.ua/news/2012/10/28/6975847/
(3) http://ru.tsn.ua/vybory_2012/ekzit-pol-po-mazhoritarke-partiya-regionov-mozhet-sformirovat-bolshinstvo-v-rade.html
(4) http://www.unian.net/news/532465-nablyudateli-enemo-zafiksirovali-bolshe-narusheniy-chem-na-proshlyih-vyiborah.html
Коментар Фонду «Спочатку Люди»:
Час уже тверезо глянути на реальний стан речей. Демократія для української влади – це просто фасад, завдання якого – забезпечити діючому політичному режиму прикриття. Влада і опозиція не усвідомлюють, що демократія не може існувати без готовності усіх політичних сил дотримуватись закону і моральних принципів державного управління.
Парламентські вибори, які щойно завершилися, в жодному разі не можна вважати демократичними. Громадяни переконані, що масштаб фальсифікацій та порушень закону, що залишився непоміченим міжнародними спостерігачами, свідчить про те, що влада чудово навчилася вводити міжнародну спільноту в оману. Вона на практиці підтвердила сталінську тезу про те, що неважливо, як голосують виборці, а важливо, хто і як рахує голоси. Саме тут, за зачиненими дверима, без участі спостерігачів, створювались результати. Не маючи доказів цих зловживань, міжнародна спільнота вимушена визнати результати дійсними. Схоже, західні країни усвідомлюють, що порушення мали місце, але не вважають за потрібне про це говорити. Річ у тім, що на Заході існує серйозне занепокоєння, що міжнародна ізоляція України підштовхне її в «обійми» Росії, країни з не менш сумнівним політичним режимом. Тому Захід наразі вдається до мови дипломатії. Українську владу така позиція Заходу цілком влаштовує. “Беззуба” європейська дипломатія не заважає порушувати права людини.
США, ЄС та решта розвинених світових демократій, схоже, не усвідомлюють, що нинішній політичний режим в Україні вважає дипломатію проявом слабкості. Жодні словесні попередження не стануть перешкодою у їхньому нестримному прагненні до наживи. У такій ситуації ЄС має вирішити, чи варто визнавати такий режим чи, може, піддати Україну міжнародній ізоляції, змусивши владу тим самим піти на небезпечне зближення з Росією.
Перший варіант розвитку подій виглядає більш імовірним. Навряд чи ЄС погодиться кинути напризволяще 46-мільйонний народ лише через відсталість його еліти. Однак, для того, щоб зрозуміти суть українських реалій та виробити дійсно ефективну стратегію дій щодо України, ЄС необхідно припинити грати у демократію і почати грати у шахи.
- Українські лідери вважають «гру в демократію» безвідмовним інструментом здобуття прихильності Заходу. В умовах нейтрального ставлення європейських демократичних інститутів бізнесовим та всім політичним елітам цілком комфортно розграбовувати свою державу. Реальна демократія їх не цікавить, вона для них незрозуміла, а для їхніх методів і намірів навіть шкідлива.
- Мало хто з українських політиків має достовірне уявлення про практичне втілення демократії. Місце депутата сприймається як можливість здобути недоторканість, захистити свій бізнес чи отримати доступ до ресурсів державного бюджету. Одиниці депутатів сприймають свою роботу як можливість змінити ситуацію в державі на краще. Їх мало, і вони поки що не «роблять погоди».
- Опозиція з примітивною організацією не має реального уявлення про ту відповідальну роль, яку вона повинна відігравати у демократичній парламентській системі. До останнього часу українська опозиція була неспроможна запропонувати суспільству альтернативні ідеї або стратегію розвитку держави.
- На тлі недовіри до діючої влади народ проявляє все більше симпатії до радикальних політичних сил: на сході – до ліворадикальних, на заході – та в центрі – до праворадикальних. Ці політичні сили також не виявляють потенціалу ані для представлення життєздатних стратегій державного розвитку, ані для дієвого впливу на державну політику.
- Демократичні функції судової системи звелися до обслуговування інтересів верхівки влади.
- Люди мріють жити за європейськими стандартами, однак ще не цілком готові до того, щоб брати безпосередню участь у виробленні таких стандартів. Більшість громадян перебувають в апатії та потерпають від бідності. Паростки громадянського суспільства є, але вони ще слабкі.
- Система освіти не передбачає вивчення основ та принципів демократії.
- Європа сповідує демократію, однак її інституції та представництва в Україні мало що роблять для становлення тут реальної демократії.
- Українські олігархи не розуміють, що в реально демократичних країнах також можна бути реально багатим, при цьому ризики фінансові та фізичні є мінімальними.
Сьогодні настав поворотний момент. Україні допомога Заходу сьогодні необхідна як ніколи, адже ситуація заходить у глухий кут. Очевидно, що бідність, помножена на апатію, – це шлях до глибокої кризи, особливо в умовах, коли влада цілковито позбавлена моральних цінностей та поваги до людей. Еміграція набуває загрозливих масштабів, особливо серед молоді. Українці сьогодні не готові до радикальних дій. Тим більше, що вони не бачать реальних лідерів, здатних вести за собою. Крах чекає як громадян, так і весь політичний істеблішмент.
Для того, щоб зрозуміти процеси, що відбуваються в Україні, Захід має робити реальні кроки для сприяння становленню незалежної судової системи, підтримки громадянських рухів та ініціатив, а також для утвердження верховенства права. Поки що політична система в Україні працює на викривлення закону та поглиблення зневаги до прав людини. У ХХІ столітті подібна перспектива не має права на реалізацію.
Received: from [email protected] Thu, 01 Nov 2012 19:10:55 +0200
