Йосиф Сірка
У цивілізованому світі вже так ведеться, що посадовці, які чимось провинилися – складають свої повноваження. Таким чином політик бере відповідальність за свої вчинки, чи вчинки близьких до нього членів родини, партії. Тому в Ісляндії голова уряду С.Д. Ґуннлауґссон (S.D.Gunnlaugsson) склав уповноваження, бо хотів продемонструвати свою відповідальність за дружину. Сам він нічим не провинився, але взяв на себе відповідальність за дружину, прізвище якої появилося у тзв. Панамських документах. Чи будуть колись здатні на такий вчинок українські політики?
З-поміж українських політиків А.Яценюк був першим політиком молодшого покоління, який 2008 р. склав повноваження голови ВР України, що було цілковитою „новинкою” у практиці українських політиків. На жаль, його приклад більше ніхто не повторив – навпаки всі намагаються триматися своїх посад, а після звільнень подають навіть скарги до суду, щоб поновитись на посаді. Шкода, що добрий приклад Яценюка-голови ВРУ не знайшов послідовників серед українських політиків.
Відхід А.Яценюка з посади голови уряду не мав би здивовувати нікого, бо він вже раз довів, що вміє відійти без тиску – за власним бажанням. Але тут справа не тільки у тому, щоб звільнити місце, бо ми є свідками того, що Генеральний прокурор України звільнений, але нового ще нема навіть в кандидатах. Це не є доброю ознакою, оскільки в Україні вже звикли до того, що всі посади в державі проводились довгий час за „договірняком”, у якому оліґархи відігравали не останню роль, а про професіоналізм забували.
Спроба ГПУ вручити колишньому заступникові Генерального прокурора В.Каську „підозру”, свідчить про те, що в Україні й далі застосовують методи залякування, ліквідації реформаторів. Атака на відомого прихильника реформ ГПУ Каська є доказом того, що сам Шокін залишив „надійних вихованців”, які турбуватимуться про те, щоб продовжувати політику толерантности до Януковича та його оточення. Неохота притягнути до відповідальности причетних до сепаратизму одіозних осіб ери Януковича, Ахметова, Ківалова, Єфремова, Бойка та десяток інших, є свідченням того, що ГПУ повинна пройти не тільки люстрацію, але й оновлення людми, які викликають довіру.
Можливо, що нащадки Шокіна, переслідуванням Каська, бояться, щоб він знов не поновився (через суд, бо ж був змушений відступити через шантаж свого шефа) на посаді заступника ГП, а тоді вже таки ніхто не зможе затримати реформування.
Особливу підозру викликають дії ГПУ щодо учасників добровольчих батальйонів, волонтерів, реформаторів. Методи вручення підозри (як у випадку Каська), до яких залучують навіть працівників СБУ, нагадують методи сумнозвісного панування комуністів та КГБістів.
Цікава „деталь” праці сучасного ГПУ, спіймані на „гарячому” діамантові прокурори досі не користувалися такою увагою своїх ще на службі колег, яку проявляють ці до тих, хто спіймав „злодіїв”. Складається враження, що руки Шокіна довгі, бо навіть звільнені від праці впливають, а може це вже „проростає” його насіння? У всякому разі переслідування реформаторів є дуже поною ознакою не тільки для ГПУ.
Призначення нового ГП буде показником того, чи Порошенко зробив висновок із своєї участі щодо офшорного бізнесу в Панамських документах. Зрештою, і президент повинен знати, що передвиборчі обіцянки слід виконувати, бо на альцгаймер хворіє дуже мала кількість населення, а якщо на цю хворобу захворів посадовець, то йому негайно слід підшукати лікарню, яка його не вилікує, але допоможе опікою.
Дивним здається не тільки спостерігачеві з-поза України, що в країні замість ґрунтовного обговорення і вияснення участі українських посадовців у списках Панамських документів (Panama Papers), а потім їх пропонувати на державні посади, висувають їх на важливі посади.
Це стосується, в першу чергу, голови ВРУ В.Ґройсмана, дружина якого фіґурує у згаданих документах. Може хтось повірить, що він не знав про офшорні фірми своєї дружини, але він повинен би прийняти політичну відповідальність за незнання. Саме таку відповідальність прийняв ісландський прем’єр-міністр – він сам відступив.
Українські політики увесь час підкреслюють, що Україна стала на європейський шлях розвитку, а це означає – відповідальність не тільки за дотримання людських прав, за судову реформу, за боротьбу з корупцією, але й відповідальність кожного політика за свої вчинки.
Офшорні оборудки з десятками (може й сотками) фіктивних фірм на Вірґінських островах та в Панамі обійшлися Україні у мільярних шкодах. Саме 25-річне окрадання української держави через несплачування податків та вивезення капіталу, спричинилося до того, що життєвий стандарт в Україні різко упав. Коли б не українські заробітчани по цілому світі та 20-мільйонна українська діаспора, то життєвий рівень в Україні можна було б порівнювати з недорозвиненими африканськими , чи південноамериканськими країнами.
В часі електроніки можна не тільки легко людей обдурювати, але й можна миттєво знайти правду. Саме українським політикам слід пам’ятати слова американського президента Абрагама Лінкольна (1809-1865), що: „Часом можна всіх обдурити, декого можна увесь час обдурювати, але не можна всіх обдурювати весь час”.
(„You can fool all the people some of the time, and some of the people all the time, but you cannot fool all the people all the time.”)
Ці слова повинні запам’ятати не тільки українські посадовці, але й депутати при обиранні нового голови уряду та міністрів, які повинні б стати професіоналами й реформаторами країни на шляху до європеських стандартів.
11..4.16 р., Торонто
