3 лютого є знаковою датою в історії України, хоча день цей і не відзначається на державному рівні. У 1929 році в далекому Відні на Конгресі Українських Націоналістів було прийнято рішення про створення єдиної Організації Українських Націоналістів на чолі з полковником Євгеном Коновальцем.
Засадничо організаційно оформлений український націоналізм став на становищі революційної боротьби (на противагу «легалістам-угодовцям») за Українську Самостійну Соборну Державу (на противагу «автономістам-федералістам»), яку бачив як єдиний механізм захисту та забезпечення всебічного розвитку української нації, відкинув можливості орієнтації на історичних ворогів (на противагу «москвофілам» та «полонофілам») і поставив в основу світосприйняття і найвищої цінності новоствореної організації ідею нації (на противагу апологетам «раси, кляси та власної каси»), тобто національний принцип. І механізмом досягнення високої мети визначив ОУН (на противагу «партійництву»). Варто також зазначити, що ОУН будувала свою політичну концепцію та організаційну структуру на засадах «всеукраїнства», відкидаючи різні «регіоналізми» (знаково, що серед делегатів Конгресу було практично порівну вихідців із Західної та Наддніпрянської України).
У промові, яка підсумовувала роботу Конгресу, новообраний Провідник ОУН наголосив: «Сьогодні ми поки що тільки окpеслили наші завдання і пpийняли добpовільні зобов’язання. Але це ще не осяг. Бо ж мусимо собі ще pаз коpотко узмисловити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючи і спиpаючись на шиpокі наpодні маси, мусимо, ведучи їх, боpотися і добитися віднови Самостійної Собоpної Укpаїнської Hаціональної Деpжави на всіх пpостоpах життя укpаїнського наpоду. Як учить нас досвід цілих укpаїнських поколінь, можемо цього досягнути тільки pеволюційними, ніколи ж еволюційними шляхами.
Спpотиви, які зустpінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Собоpної Укpаїнської Деpжави сама собою однозначна з ліквідацією московської імпеpії, як і польського істоpичного імпеpіалізму, спpичинить таку докоpінну пеpебудову цілого Сходу Євpопи і великої частини Азії, що це з конечності вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї pешти світу…
…Хочу віpити, що завдання, які в нашій пpогpамі ми собі накpеслили, зуміємо, як мужі, виконати. Тільки в тому випадку вільно буде сказати, що дата ствоpення нашої Оpганізації заpахується будучими істоpиками, як одна з пеpеломових, твоpчих і позитивних дат на тисячолітньому шляху життя Укpаїнської Hації».
Сьогодні з повною впевненістю можемо ствердити, що створення ОУН таки стало переломовою подією в історії України. За словами історика Валентина Мороза, «Це означало, що українські національні теорії вже «допеклися» й виросли з «вегетаріанського» етнографізму 19-го століття. Було це виразним свідченням дозрівання української духовної еліти».
Ознайомлюючись із документами і матеріалами цього зібрання («Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Документи і матеріали», Упор. Володимир Муравський, Львів, 2006 р.), твердо переконуємося, що ця подія дійсно стала визначальною для становлення, організаційного та ідеологічного оформлення і розвитку українського національно-визвольного руху. В руслі напрямних, постанов та організаційних приписів і світоглядно-ідеологічних засад, вироблених на Конгресі взимку 1929 року, протікала подальша боротьба за здобуття незалежності України в ХХ столітті.
Знову зацитуємо Валентина Мороза: «З усіх цих документів проглядає тверда тверезість – повна антитеза до поетоподібної й «розбазіканої» неконкретності універсалів Центральної Ради».
З відстані майже дев’яноста років із повним правом можемо вважати дату створення ОУН «днем народження нової української якості», якості організаційної та світоглядової. Як підтвердження останнього твердження пропонуємо ознайомитися з текстом, ухваленим на Конгресі, під назвою
ЗАГАЛЬНІ ОЗНАЧЕННЯ.
1. Український націоналізм є духовний і політичний рух, що зродився з внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави і цілі творчого буття.
2. Українська Нація є вихідне положення кожної чинності та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.
3. Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є фактом природного порядку і на ньому основане ціле розуміння істоти нації.
4. Нація є найвищий тип органічної людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній та суспільній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на ґрунті подібного природного положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснитися в повноті силової натуги.
5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з цим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духовну окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма – це є ідея нації, що основує та вможливлює її історичне ставання.
6. Історичне ставання – цей наглядний вираз постійної актуальності національної ідеї – вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні втриматися в системі світової дійсності в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу на оточення.
7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивності історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біо-фізичних сил на поширеній рівночасно територіальній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдності; з погляду цієї своєї чинності нація все знаходиться в стані власного росту.
8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духовна тугість, узмисловлена в витворених вартостях культури, що – з одного боку – затіснюють внутрішню спільність нації, а з другого – простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішності та її відпорності назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духовної сили нації, за яким з тим більшим успіхом наступає цивілізаційне і політично-господарське його опанування.
9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.
10. Держава є зовнішньою формою такої взаємочинності всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливлює нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава – це стан кожночасної окресленості нації формою організаційного співвідношення сил, замкнених в органічну цілість – систему, відмежовану назверх, як самостійна збірна одиниця.
11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо що лиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні і зовнішні ознаки історичного підмету.
12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконності з цілим краєвидом свого етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити цілий свій фізичний організм – цю найважливішу елементарну підставу своєї будучності.
13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулатом є створення політично-правової організації, означеної Українська Самостійна Соборна Держава.
14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна є засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видайності всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої їх взаємочинності на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами і обов’язками відповідно до їх значення в цілості національного життя.
15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації практичні завдання, підготовчі для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконності та індивідуального почину.
16. Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійності і монократизму.
Підготував Сергій ВЕРЕСЕНЬ
