Олег Вітвіцький
Перебігом переговорного процесу навколо врегулювання російсько-української війни відчининено навстіж вікно Овертона міжнародної політики. Те, що ще вчора здавалось стійким і ціннісним, за одну ніч перетворилось на “гарбуз” торгівлі і шантажу. Тривають наполегливі спроби переконати світ, що чорне — це, насправді, біле і навпаки. Великі гравці сідають за стіл грати карти, але, як вони не стараються, все одно грають у хокей: із фолами, силовими прийомами і використанням тафгаїв. Виглядає так, що, після кількох раундів гри, а чи турніру, наближається фінальне протистояння.
І ключове питання, власне, з чим Україна підходить до цього фіналу? Якщо припустити, що у нас є ще кілька днів для вироблення позиції, обрання тактики і стратегії на вирішальний поєдинок, то цей час необхідно використати на зміцнення наших ключових позицій.
Першочергово, на полі бою. І, незважаючи на тривожні новини із Курщини, варто відзначити, що, глобально, це нам вдається. Стабілізація ситуації на лінії зіткнення на Донбасі, успішні атаки на ворожу техніку на території окупованого Криму і в глибокому тилу, дають підстави стверджувати, що основний аргумент української політики — Збройні сили України ні на мить не дали похитнути нашої сильної позиції.
Іншим стержнем української позиції має стати національна єдність. Єдність військових і цивільних, політиків і громадянського суспільства. Ми добре знаємо про наші внутрішні виклики. Ще краще на них вказують ворожі ІПСО, які намагаються розганяти найменшу українську проблему до рівня тез, які вкладаються в уста, як путіна, так і, на жаль, неодноразово, Трампа. Проте, не можна дозволити усім цим факторам впливати на нашу консодідацію у вирішальний час.
Настав слушний момент звернутись до ідеологічної спадщини наших славних Провідників, які червоною ниткою, через свою творчість і через свій чин, проводили справу опертя на власні сили. Будучи сформованою, як революційна концепція, вона цілковито органічно лягає на тло національно-визвольної війни проти одвічного ворога. „Самостійну державу може здобути український народ тільки власною боротьбою і трудом, – наголошував Степан Бандера. – Сприятливий розвиток міжнародньої ситуації може значною мірою причинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відіграти тільки допоміжну, хоч дуже корисну ролю. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежности, хіба тільки заміну одного поневолення на інше… Як визволення, так і оборона самостійної України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони”.
Безпрецедентна героїчна боротьба Збройних сил України, мобілізація всієї української спільноти дають мандат українській владі діяти виключно з позиції національних інтересів. Україна повернула собі суб’єкність у великій грі великих держав і з цим повинні рахуватись усі. Заплачено найвищу ціну за право не лише залишатись на фронтирі двох світів, але й утвердити перемогу світу правди над царством темряви і цинізму. В цьому маємо бути сильними, власнопідметними і єдиними!
