Відомий італійський кінорежисер Фредеріко Фелліні ставив свої драматургії у формі фарсу. Це він робив чи тому, що вважав, що життя взагалі фарс, чи просто для ефекту.
Перебуваючи кілька днів тому у приміщенні Об’єднаних Націй у Ню Йорку, маючи пресову акредитацію , я вирішив втупити до пресового бюро ООН і двічі перейшовши контроль безпеки прийшов на другий поверх по коридору до залу Ради Безпеки та Економічної і Соціальної Ради. Оскільки пресове бюро знаходиться на іншій стороні контролю на другому поверсі, я вийшов з коридору під наглядом персоналу служби безпеки. Полагодивши свої справи у пресовому бюро, я повернувся знов у сторону коридору до залу РБ і ЕКОСОК, але був зупинений тим самим представником безпеки, який вказав, що з пресовою акредитацією не може мене пропустити. Я вказав йому, що щойно звідти прийшов. Він спокійно порадив мені піднятися ескалатором на третій поверх, перейти двері до коридору поверхом вище РБ та спуститися вниз, що я і зробив. Опинившись знову на другому поверсі я привітав того самого речника безпеки, тим разом по стороні коридору,”я знов тут.” Він відповів, “я знаю. Це ж ООН.” Я пішов слухати дебати в РБ навколо ізраїльського-палестинського конфлікту.
Три головних теми які турбують українців сьогодні– це корумпованість, до якої причетний сам Президент України, брак втілення серйозної українізації та російська агресія. У цій статті дозвольте порушити тільки трохи останню тему. Трохи, бо відповідь на агресію Росії, у першу чергу, треба шукати у власному підкріпленню озброєнням, включно з членством України у НАТО, а також підсиленню внутрішніх підпільних чинників на територіях агресії та навіть поза територією, тобто всюди де знаходиться агресор. Це не тема цієї статті. Розгляньмо дипломатичну сторону.
Для України дипломатична сторінка може мати двох головних виконавців. Це, не по порядку важливості,– українська діаспора, яка має вплив на свій уряд, або не має, і речники влади України, які діють у площині двох-сторонніх відносин і , далеко складніших, багато-сторонніх відносин. Напевно, що в останньому випадку найбільш важливим є форум ООН.
Питання безпеки на форумі ООН– це прерогатива РБ. Там, правда, є членами 15 держав, 10 з яких обираються по відносно ротаційній системі та 5 постійних членів з правом вето: Росія, США, Велика Британія, Франція і Китай. Правда, вето може пере-рішити Генеральна Асамблея, але для цього потрібно дві треті голосів з 193 держав, тобто 129. Між п’ятьма державами з правом вето,як вказано вище, є Росія (до речі як спадкоємець СССР). Правда, тут можна ставити запитання котрим актом ООН Росія успадкувала привілеї СССР. Цього питання на жаль Україна ніколи не ставила. Залишився т.зв. статус кво. Щодо пере-рішення вето Росії то були намагання з сторони України, одначе вони зібрали замало голосів в ГА, хоча сто країн підтримало Україну, а тільки одинадцять підтримали Росію, але не було 129.
Тиждень тому ГА обрала новий склад п’яти не постійних членів РБ. При цьому місце знайшлось і для України, що прийняла ГА 177 голосами. Можна подумати, що кількість приятелів України значно збільшилась.
Мабуть, треба вказати, що є корисним те, що Україна зайняла місце в РБ. Це надасть їй більше можливостей піднімати питання російської агресії, а також підносити чи підпирати справи інших держав, що скріпить приязнь України з цими державами. На жаль, у політиці, а тим більше у міжнародній, кон’юнктура та власні інтереси далеко переважають над принциповими чи моральними питаннями.
Одначе, при цьому треба задати собі справу, що підтримка кандидатури України 177-а країнами в ГА– це ілюзія. При таких голосуваннях присутні члени прямо підтримують те, що регіональні комісії ухвалили. Це також не є визнанням важливості українських справ, бо для прикладу, інші держави, які були обрані на цей двоє-річний термін разом з Україною це– Єгипет, Японія, Сенегал і Уругвай. Вони обрані на місце завершених термінів Чаду, Чилі, Йордану, Литви та Нігерії. Тут треба, мабуть, вказати, що шкода, що не буде Литви вже у РБ, бо Литва очолюючи РБ в 2014 році поставила справу агресії Росії в Україні на денний порядок РБ. Для повноти огляду, непостійні члени РБ, термін котрих не закінчився і тому залишаються ще на один рік– це Ангола, Малайзія, Нова Зеландія, Іспанія і Венесуела.
Одначе,питання: чому тільки 100 держав підтримало Україну минулого року у пере-рішенні ГА вето Росії, а при прийнятті її до РБ було аж 177? Бо останнє голосування не було таке важне Росії. Держави, які голосували за Україною не вважали, що голосуючи за неї вони голосують проти Росії. А чому держави не голосують проти Росії? Не з любові до неї, але зі страху. Чому Ізраїль не голосує проти Росії, чому Ізраїль не продає Україні відповідної зброї хоча має її в достатку? Бо Ізраїль боїться Росії та її дій на Середньому Сході. А Ізраїль голосує, як і всі інші, на підставі власних інтересів.
Отже, висновок такий: щоби виграти дипломатичну війну з Росією, треба переконати світ, що однією з найбільших загроз у світі сьогодні є Росія. Це не легка місія. Але Путін дає дуже багато аргументів, хоча би недавно у Сирії. ООН це фарс, але ООН залишається дуже важливим форумом боротьби проти агресії Росії.
23 жовтня 2015року Аскольд Лозинський
