Йосиф Сірка
Найчастішим запитанням нормальних людей в Україні є: Чому досі не засуджений жоден злочинець влади Януковича? Море питань змушує людей до роздумів. Серед цих запитань актуальними є й такі, як:
Чому членів декотрих партій, наприклад: в/о Свобода, Правий сектор, УКРОП та декотрих інших без доказів арештують, без суду оголошують злочинцями (вбивство Бузини, справа Корбана та ін.), а декого потихеньки звільняють з ув’язнення.
Чому зловлених „на гарячому” корупціонерів відпускають під заставу, скажімо, за мільйон, коли їхні взятки становлять десятки мільйонів?
Чому досі північний агресор вільно поширює (через радіо, ТВ, фільми та друковане слово) свою брехню на території суверенної України? Чому банки аґресора досі діють в Україні? Чому президент-бізнесмен своїми податками в РФ безвідповідально підтримує окупанта та терористів на сході країни?
Чому так швидко заводяться „кримінальні справи” проти волонтерів, проти добровольчих батальонів, а кримінальних сепаратиствів (на зразок Єфремова) звільняють з-під арешту?
Чому ніхто не звертає увагу на шалену русифікацію телебачення в Україні, починаючи постійним переходом дискусій на російську і підсилюючи це російськомовними фільмами? У фільмах повинна б панувати українська, щоб допомогти людям вивчити державну, а текст перекладу російською, щоб краще розуміли розмовну українську!
Чому вважати російськомовних дебілами, коли вони прекрасно розуміють українську?
Зрештою, чому російськомовним не сказати правду – саме мова була причиною російської аґресії в Україну і саме через цю аґресію зокрема терпить населення Криму, Донбасу та Луганська, а неоголошену війну „охоронцем” з Кремля терпить вся Україна?
Якщо правильно розуміти кремлівських керманичів – коли б усі українці вживали українську, то не було б проблеми в Україні, а Кремль не мав би причини захоплювати чужу територію і руйнувати усе живе і неживе, де російськомовні.
Список запитань „Чому” можна б продовжити, але відповідь буде одна – Революція гідности ще не досягла своєї мети, оскільки влада змінила облича, але не систему – тобто, вона залишилася колоніяльною адміністрацією метрополії.
Згідно з тим, що відбувається в Україні останні 24 роки, найкращим визначенням було б: колоніяльна адміністрація.
До цього справедливого висновку дійшов автор статті «Воля» О.Сівер, яку поміщено в українському літературному журналі «Дукля», який вже 62 роки видає Спілка українських письменників Словаччини. На жаль, автор не наважився опублікувати цю статтю в Україні, бо, певно, сумнівався у такій можливості. Стаття О.Сівера «Воля» поміщена в рубриці Публіцистика ( № 3, стор. 28-45 та № 4, стор. 43-57, Пряшів, 2015р.).
Висловлені думки Сівера є революційними для тих, хто вчився історії з совєтських підручників, хто ніколи не мав змоги познайомитись з джерелами про нашу історію, які вказували на цілковито інший шлях розвитку. Всякій людині важко сприймати навіть правду, якщо все життя їй подавали брехню, а за саму спробу довідатись правду – арештовували, мордували або висилали в Сибір, де на людей чекала холодна і голодна смерть.
Звернена увага Сівера на те, що: „Іноземні й українські вчені Гардізі, Ібн Кутайба, Худуд аль-алам, Абу Джафар Мугаммад ібн Джарір ат-Табарі, Абу Алі Ахмед ібн Омар, Мугаммад аль-Ідрісі, В. Тредіаковський, О.Бодянський, В.Завітневич, М.Трубецкой, С.Шелухін, О.Пріцак, І.Хайнман, О.Романчук, О.Галкіна й інші дійшли обгрунтованого, правдивого висновку (на жаль, його досі ще не знає суспільство), що руси – не народ, а військово-торгове об’єднання”, викличе не у одного сумніви, бо ж завчене сидить у кожному з нас.
Гадаю, що до зрозуміння саме цього твердження наведених вчених допоможе найновіша поява книги „Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ-ХХІ ст. (Київ, 2016) авторів В.Брехуненка, В.Ковальчука, М.Ковальчука, В.Корнієнка. Це науково-популярне видання також сприяє до кращого розуміння прагнення українців бути вільними і господарями на своїй землі.
Особливої уваги заслуговують висновки Сівера щодо сучасного стану в Україні. Він твердить, що: „Росія не оголошує повномасштабну війну проти України, бо то було б фактичне визнання її суверенною державою, а власної агресії – колоніяльною війною. За цим мало б іти припинення з колонією торгово-економічних стосунків, у тім числі й у військовій галузі. А колоніяльна адміністрація в Україні не оголошує військового стану, бо то було б визнанням стану війни й припиненням комерції з Росією. В цій абсурдно-трагічній ситуації гине народ і наживається панівна каста.”
Здається, що саме це дає відповіді на питання: Чому Порошенко ще не продав свою шоколадну фабрику в Росії? Чому в Україні далі провадять бізнес російські банки, російські оліґархи? Чому Україна постачає продукти 20-тисячному окупаційному війську в Криму? Чому українська електрика в окупованому Криму утримує в готовності окупаційну військову техніку? Чому засідання РНБО провадяться мовою окупанта?
Завдяки визначенню Сівера „колоніяльна адміністрація”, можна й пояснити підписання Мінської угоди, яка досі Україні приносить щоденні смерті або поранення її солдатів. Відсутність плану на звільнення від терористів окупованої території та бойкотування створення Сил спецоперації (ССО), яку, згідно з твердженням Ірини Соломко (Операція проти Сил спецоперацій, УП, 26.12.15), бойкотує сам начальник Генерального штабу Муженко.
Тільки станом „колоніяльної адміністрації” в Україні можна пояснити те, що вже майже рік не здійснено жодного кроку, щоб припинити щоденні обстріли бандитами українських захисників Батьківщини та не було дано гідної відповіді на спроби захопити вільні від бандитів населені пункти, як цьому було в Комінтернове. Чому досі не було зробленого таємного плану звільнення української території від терористів, притім, АТО повинно б мати саме такий план.
Треба дати за правду Сіверу, що: „Якщо це АТО, то держава повинна воювати з терористами силами спецпідрозділів СБУ й міліції, загальна чисельність яких до півмільйона, й не задіювати армію, чисельність якої втричі менша, та не забирати звичайних громадян на війну для убою й калічення. Воювати повинні професійні військові під керівництвом відповідальних офіцерів, які бережуть солдат. А якщо це колоніяльна війна, то необхідно оголошувати всенародну мобілізацію й розривати всякі стосунки з колонізатором-агресором. Але з усього видно, що владарююча каста метрополії й адміністрація колонії домовилась про гібридну війну, й на тій гібридній війні збагачується оліґархічна еліта і метрополії, й колонії”.
Стаття В. Сівера „Воля” вміщує величезну кількість фактів, наукових тверджень, припущень та суджень, які спрямовані на те, щоб зрозуміти сучасний стан України в економічній і духовій площині. Сподіваймось, що вона появиться в Україні, щоб широкий загал зміг ознайомитись не тільки з іншим поглядом на сучасну ситуацію в країні, але й довідатись багато цікавого й корисного.
Автор „Волі” переконаний у спроможностях українців, у їхніх здібностях навести лад в країні, але для цього потрібно звільнитись остаточно з-під колоніяльного тиску, скинути колоніяльне ярмо, яке й є перешкодою до Волі, до Незалежности, до Добробуту. Задля цього нам слід не тільки ставити запитання: Чому…?, але й навчитися вимагати від політиків кроків, які б провадили до загального добра, до стабільної держави.
Слід визнати, що під сучасну пору Україна має інтеліґентних і досвідчених політиків, які вміли розумно поводитись і говорити під час Революції гідности. Вони, я певний, вміють і слухати. Тому слід починати з того, щоб їх примусити і призвичаїти послухати народну думку, пораду, а не лише думку оліґархів, чи фінансових корпорацій та різних банків. Вони повинні зрозуміти, що для віруючих є зрозумілим вислів: Бог дав, Бог взяв. Для обраних народом повинно бути зрозумілим: Народ обрав, народ і скинув! І саме це повинні зрозуміти усі посадові особи, що міністерські, прокурорські та інші посади не надаються народом на виборах пожиттєво, а скидати з посади слід поки ще лиха не натворив.
Щодня чуємо розмови про демократію, про справедливість, а вони можливі лише у відкритому суспільстві, де нема корупції, кумівства, де панує один закон для всіх, а відповідальність оцінється не тільки в доларах, але й довірою! Коли ж це не відбувається, то слід буде ствердити, що на багато запитань в Україні буде тільки одна відповідь – колоніяльна адміністрація, але колонії також не вічні.
26.12.15 р.
