Не можу дібрати слів, щоби передати відчуття, які охопили 24 серпня під час Маршу Захисників. І то, непевно, не мене одного. Та і не варто тут описувати перебіг заходу, хронологію подій чи й їх значення. Наголошу на кількох аспектах.
Гарантом суверенітету й територіальної цілісності України є не тимчасовики при владі, а нація, кращих представників якої ми побачили в крокуючих столицею колонах. Ми побачили образ нової України, справжньої, шляхетної, сильної, мужньої. Нам довший час нав’язували убогий і безсилий образ «вдови-сиротини», «чаєняток при битій дорозі», «жебраків, о ялмужну просящих», недорікуватої каліки, безкорінного перекотиполя, чухраїнців. З цього образу будувалися концепції і накреслювалися перспективи, цим образом підло маніпулювали.
Відзначення 28 річниці Незалежності проявило інший образ і зовсім іншу візію. Десятки тисяч вільних українців не формально, не з примусу, не за гроші вийшли продемонструвати свою волю і силу, своє солідарне прагнення до свободи і справедливості, свою вдячність захисникам і вірність ідеалам, свою тверду рішучість стати на їх захист. Щиро, органічно, спільно.
Свого часу, перебуваючи у Філадельфії, мав можливість побачити найдорожчу для американців цінність, втілену в конкретному артефакті – Дзвін Свободи. Дзвін, який провістив проголошення незалежності США. Мені здалося, що минулої суботи Дзвін Української Свободи кличами і аплодисментами, блиском в очах і сльозами на щоках, побрязкуванням нагород на грудях ветеранів, лопотінням прапорів переконливо довів, що нація живе і буде жити, що нація готова до спротиву, до захисту своїх цінностей і своєї перспективи.
Це був потужний посил, посил нації, посил владі, посил Заходу і Сходу, посил союзникам і ворогам. Ми не дозволимо перетнути «червоні лінії», ми не капітулюємо, ми не здамося.
Той, хто уявляв собі українське суспільство як лежачу на смертному одрі змучену і виснажену бабусю, з розкриленою над її узголів’ям чигаючою двоголовою потворою і тримаючим спорожнілу крапельницю біля напівтрупа заокеанським лікарем глибоко помиляються.
Насправді ж українці – будівники, творці, впевнена, молода й енергійна нація, яка полагодить тимчасові непорозуміння, вже змиває з очей полуду, впевнено дивиться в майбутнє.
«Яснозорий Юрій, як колись,
Осідлав могутнього коня!»
Не треба слів, просто вгляньтеся в образи тих, кого зафіксував об’єктив фотоапарата Олександра Басараба. Вони красномовніші за будь-які слова.
Віктор Рог
