Обмін, який порушив Конституцію України

Йосиф Сірка

Про те, що визволення невинних українців очікувала вся Україна, не може бути сумніву, а радість звільнених та їхніх рідних поділяли мільйони не тільки українських громадян, але й поінформованих у цілому світі. Та чорною плямою обміну 35 на 35 залишиться те, що невинних українців поміняли на кримінальних.

Колишній голова відділу в Еврокомісії, експерт-міжнародник висловився, що: „Важливо визнати, що обмін цілковито незбалансований: всі російські в’язні, яких утримувала Україна, були винними у серйозних порушеннях згідно з законами будь-якої демократичної країни з верховенством права. Всіх українців утримували на підставі скандальних та безглуздих фейкових або сфабрикованих звинуваченях згідно з цими критеріями” (Радіо Свобода, 9.9.19).

Та чи не найбільшою плямою залишиться те, що Україна піддалася шантажеві Кремля – віддала підозрюваного у причетності до скоєного злочину проти 298 дітей на дорослих, які були на борту малайзійського літака НМ-17. Іншою плямою залишається: чому залучили до групи 35 полонених військовослужбувців, яких Міжнародний трибунал вже давно вимагав від Москви звільнити їх негайно?

Для „простих смертних” залишиться загадкою, за якою конституцією робився обмін 22 українських громадян та двох дезертерів (також колишніх українських громадян), які зрадили присягу і взяли російське громадянство. Складається враження, що все чомусь проводиться прискореною швидкістю, яку президентська партія продемонструвала вже у ВР України неймовірною швидкістю голосування за закони, назви яких дехто не встигав прочитати. Саме ця „швидкість рішень” і отримала назву „політичного принтера”, яка відома щодо Думи РФ.

Що у Москві вміли організувати „обміни” людьми засвідчує не тільки історія України за часи існування „братського Союзу ССР”, коли „обмінювали” „розкуркульованих” українців і засилали за Урал, померлих з голоду засипали у спільних ямах, а їх „обмінювали” завезеними з Росії селянами. Але про ці „обміни” молоде покоління мало знає, а ще менше знає про 75 річний „обмін”, організований Кремлем, а підписаний Хрущовим 9.9.1944 р..

Ця подія відбулася в Польщі, у місті Люблін і заторкувала долі біля 1,3 мільйона людей. У Москві були під час Другої світової війни різні комуністичні групи, які себе видавали за уряди в екзилі окупованих нацистами декотрих країн. Отак тут опинився Польський Комітет Національного визволення, який, мов би польський уряд, крім Кремля, ніхто не визнавав.

Москва прийняла запропонований Керзоном кордон між СССР і Польщею, а щоб позбутися колишніх польських громадян запропонувала „обмін”: „всіх громадян українців, білорусів, російської й русинської національностей, а у зворотному напррямку всіх поляків і євреїв, що перебували в польському громадянстві до 17.9.1939 р. (г. Свобода, 1944, № 181, стор. 1).

Про наслідки цього „обміну”, спланованого Москвою, вже появилося багато історичних розвідок та спогадів про трагічні долі змушеного „обміну”, що пізніше польські комуністи „вдосконалили”, коли переселили усіх українців з Лемкіщини по різних реґіонах Польщі.

Отож, наша радість з того, що невинні українці нарешті повернулися до дому не повинна притуплювати нашу пам’ять, оскільки усі організовані Кремлем “обміни” приносили людям більше горя, а імперії прибутку і побільшення та перемогу. А щоб в цьому переконатись, вистачить пригадати прізвище Цемаха, без якого Путін не хотів віддавати невинних, чи фальшиво звинувачених українців в обмін. Хіба це не знаковий сиґнал для цивілізованого світу і, в першу чергу, для українців?! Якщо так легко можна віддати чужій країні 22 своїх громадян, то хто може це заборонити, коли вимагатимуть, скажімо, по одному – Пінчука, чи Коломойського?

Торонто, 9.9.19 р.