Росія вперлася носом у глухий кут. Вперед йти неможливо, а назад не можна. Хіба що мріяти про славне минуле, своєрідний паліатив майбутнього. Тому росіянам так і хочеться накритися цим минулим з головою і бачити сни, навіяні розпачем.
Вихована комуністами, а потім путінським телевізором, велика частина населення Російської Федерації ніяк не здатна позбутися стадного інстинкту і рабської психології.
Країна, де марксизм-ленінізм часів СССР успішно замінений на реваншизм-шовінізм, приправлений мракобіссям псевдоправослав’я, опинилася під владою купки людей, які спромоглися ввести закони і поняття пітерських підворіть в ранг «державної» політики.
Нинішня Росія стала лабораторією диких ідеологічно-політичних експериментів. Путін створив своєрідний полігон для відпрацювання цілої низки економічних, соціальних і біологічних дослідів над її населенням. І якщо в радянські часи мова йшла про виведення нової, не баченої раніше, спільноти людей – «Homo sovеtikusa» (людини совєтської), то нині в Росії успішно проведена селекція нової російської людини – «Homo putinikusa» (людини путінської).
Цей «Homo putinikus» готовий погоджуватись із усім, що накажуть йому з Москви, аби лише його не чіпали і гарантували мінімальну пайку, котра, щоправда, щороку неухильно зменшується.
Путін і успішна Росія – це оксюморон
Цей феномен ще потребуватиме скрупульозних досліджень неупереджених західних політологів, психологів, істориків, соціологів, генетиків і біологів. Хоча, за великим рахунком, путінізм, як явище, не є вже таким складним. Красти й захищати награбоване всіма доступними засобами, використовуючи для цього важелі державного механізму. Плюс до цього телевізійна пропаганда «здобутків» Путіна, в ролі правителя нової Російської імперії, і нагнітання істерії страху перед вільним західним світом.
У цілому ж тренд «розвитку» Росії – на задвірках цивілізації. Це і є результатом «геополітичного» ривка в минуле. Адже путінізм і успішна Росія – це оксюморон. Власне для цього Путін і розв’язав гібридну війну з Україною, бо успішна Україна могла б наочно показати росіянам, що путінізм для них не є єдиним можливим шляхом.
«Homo putinikus» став плодом антиселекції населення «колективною олігархією», якій потрібна була «людина мовчазна», що без жодних заперечень підтримуватиме все, що їй нав’язуватимуть з телевізора. По суті, це є «людина телевізора», що дещо відрізняється від «Homo sovеtikusа» радянських часів. В СССР «людину совєтську» змушували погоджуватись на кінські дози прослуховування пропаганди на всіляких партійних, комсомольських, профспілкових та інших зборах. Не говорячи вже про політнавчання, присутність на яких була обов’язковою.
Комуністичним режимом також контролювалося, чи дивиться та чи інша особа програму «Время» о 21-й годині на центральному московському першому телеканалі. Якщо ж виявлялося, що хтось ігнорує кремлівську офіційну пропаганду, то це обов’язково фіксувалося, і така «неідейна» людина могла не розраховувати на можливість успішної професійної кар’єри. Інша справа, що тепер «Homo putinikusа» ніхто не може примусити дивитися багатогодинні пропагандистські телевізійні шоу кисельових-соловьйових. Проте дуже велика частина російського населення настільки серйозно підсіла на «голку» подібних політичних вистав, що здається, вони замінили їй можливість самостійно мислити. І навіщо? За тебе тепер думає телевізор.
«Homo putinikus! приніс на окуповані території України кафкіанську реальність
Необхідно визнати, що комуністичній окупаційній владі частково таки вдалося виростити цього «Homo sovеtikusа» і в Україні. Саме він, під час російського вторгнення на Донбас, перейшов на бік ворога і почав боротися за реінкарнацію СССР. А після більше ніж за 5 років окупації частини українського Донбасу велика частка колишніх ментальних совків перетворилася, після путінської телевізійної пропаганди, на «Homo putinikusiv». Що українцям обов’язково потрібно буде враховувати, після повернення під свій контроль нині окупованих Москвою територій.
Якщо перефразувати ідеологему радянських часів, то «людина путінська» – це нова історична спільнота, вихована на «ідеалах» путінізму. Ця «путінська людина» заміщає собою «Homo sovеtikusа» в анексованому Криму і окупованій частині Донбасу. І пришвидшують цей процес злочинні структури ФСБ/КГБ. І тут провина не тільки самого цього «putinikusa», а ті жорсткі рамки, в які він був поставлений ще з дитинства, відсутність справедливості, а головне – логіки дій самих можновладців. Звідси його неспровокована агресивність, невмотивована жорстокість і непрогнозованість вчинків. Він радіє окупації Криму, при цьому толком так і не розуміючи, навіщо це йому особисто потрібно. Вторгається з «інтернаціональною допомогою» на український Донбас, і дуже ображається, коли його називають окупантом і терористом. Кафкіанська реальність, яку приніс «Homo putinikus» разом із експортом путінізму на окуповані території України, покликана змінити ментальність української нації. Чому допомагає божевільне нагнітання негативу, який просто вивергається з російського телевізора. З якого можна дізнатися, що найбільші вороги Росії – це американці і українці, чим відволікається увага росіян від провальної економічної і соціальної політики путінського режиму.
Путіністи побудували країну-фейк
Феномен «Homo putinikusiv» полягає в тому, що з них виховали активних рабів влади. Рабів, агресивних до зовнішнього світу, і водночас надзвичайно слухняних для виконання кремлівських наказів.
Проштамповані пропагандою мізки вже не здатні сприймати критично, що відбувається навколо. А після включення «суверенного» російського інтернету, можна лише очікувати на різке збільшення такої частки населення.
Система міфологізації дій влади, вибудувана за 20 років правління Путіна, тільки посилилася за роки гібридної війни Росії з Україною і Заходом. Путіністи побудували країну-фейк, у якій антизахідні настрої і прагнення до самоізоляції беруть гору.
«Homo putinikus» – це продукт антиеволюції, який мріє про відродження імперської «величі» СССР, і глибоко переконаний, що навколо Росії тільки вороги, які не дають Російській Федерації зайняти законне провідне місце на міжнародній арені.
Росія, яка програла Холодну війну і війну технологій, та, за наявності величезних неосвоєних територій, має економіку меншу від економік багатьох європейських держав, не може претендувати на те, щоби з нею на рівних розмовляли провідні країни Заходу. Тут «Homo putinikusam» не допоможе поклоніння культу особи Путіна чи продукування ностальгії за міфічним Радянським Союзом, котру їм нав’язує російське телебачення.
Персоналістичне путінське самодержавство спирається на правління людини, котра наділила себе царськими повноваженнями. Але ототожнення режиму тільки з однією людиною – Путіним – може підірвати ефективність самого путінізму та фатальним чином вплинути на стійкість вибудуваної ним системи, в разі виникнення потрясінь в Росії або раптового відходу «царя» від влади.
Віктор Каспрук
