Igor Lutsenko
Цю ніч ми вистояли. В плюсах – нас не знесли сходу, не дивлячись на приголомшливу перевагу у зброї, техніці і навченості людей. Ми отримали колосальну моральну перемогу. І навіть якщо ми не втримаємо майдан у найближчі дні – це може статися ЛИШЕ через величезне, непропорційне застосування сили з боку влади: задіяння елітних військових частин, при підтримці карателів з беркуту і ВВ. Наш дух, нашу волю до боротьби не буде зломлено вже ніколи.
На жаль, виявилося, що ми також переоцінювали наші можливості щодо оборони Майдану. Наша оборона очевидно не готова говорити на рівних з атакуючими. Понад два десятки убитих, сотні і сотні поранених, до сотні полонених, і це – лише за декілька годин бою.
Повстання проти бандитів, котрі захопили нашу державу, перейшло у гарячу фазу. Рано чи пізно це повинно було трапитися. Така природа, сутність, єство криміналітету – придушувати свої опонентів силою, незважаючи на закони, на правила війни і правила самого криміналітету.
Природа цього повстання не має нічого спільного з політикою, з боротьбою за одних за владу з іншими. Це повстання проти криміналітету, проти бандитів у шкурах прокурорів, міліціонерів, суддів, котрі творять свій особистий, абсолютно незалежний від Януковича “бєспрєдєл” – у них свої гвалтування, вбивства, тортури, незаконні арешти.
Ще раз – це не політичний конфлікт, це повстання проти криміналітету!
Отож, подальші напрями розвитку цього повстання:
1. Тримати Майдан, як важливий символічний і безпековий плацдарм. Найважливіше у Майдані зараз уже не він сам, а будівлі – це основа оборони, довготермінові вогневі точки, і їх треба мати у своєму розпорядженні якомога у більшій кількості. Війна у місті – це завжди втрати для обох сторін, якими б нерівними вони б не були. Ніщо так не якісно стримує противника від атак, як НЕМИНУЧІСТЬ значних втрат. Але! Треба розуміти, що зараз вже інші, воєнні часи. Не варто йти на майдан “бо я там маю бути”. Треба чітко розуміти своє місце у той момент, коли почнеться дорослий вогневий конфлікт. Стояння загалом незадіяним і в цілому неорганізованим натовпом на майдані – це звичка, котра стала вже неактуальною. Треба шукати собі більш корисну роль, аніж роль беззбройного трупа. І для цього не обов’язково мати спецназівську підготовку і козацьку хоробрість. Конфлікт – якщо він буде – локалізовуватиметься у досить обмеженому просторі, тому місця у тилу (котрий допомагає фронту) зараз знайдеться для усіх. Стеження, медична служба, життєзабезпечення – усе це потрібно не меншою мірою, ніж бойові навички.
2. Головне у цій боротьбі – розвідка. Звичайні мирні громадяни можуть внести свій золотий вклад у революцію, створивши систему стеження за діями представників кримінальної влади. Або відкрите, або приховане патрулювання вулиць. Домашні адреси, пересування транспорту, рух особового складу їх підрозділів, особисті зв’язки – все це у реальному часі має транслюватися в інтернет. Народ має стати тим самим “колективним СБУ”, котре допоможе мати оперативну розвідувальну інформацію щодо дій режиму.
3. Треба підвищувати якість альтернативних органів управління, котрі формуються зараз. Ідеальними мають стати їх прозорість і демократичність, дисципліна і порядок. Вони мають бути безумовними лідерами у конкуренції з ментовсько-бандитськими органами. Звісно, для цього необхідно забезпечити революційну владу ресурсами. Зокрема, платити податки слід лише на її рахунки.
Революцію треба захищати, революцію треба зміцнювати.
