Ігор Лосєв
Стало відомо, що в офісі Президента України народили документ. Багато документів, що створюються там, не викликають радості, а тут таке відбулося. Найвища українська влада планує після переможного закінчення війни закрити кордон із Росією на 50 років. Раніше про це можна було тільки мріяти. Ми пам’ятаємо, як повільно і неохоче Порошенко розривав дипломатичні відносини з Росією. Та й за Зеленського курсували потяги з Києва до Москви (чудові можливості були для російських диверсантів), як на автобусі можна було їздити в окупований Крим і окупований Донбас. Російський шпигун під час війни міг сісти в потяг десь у Курську, приїхати до української столиці, виконати атентат проти українського офіцера чи політика, сісти в той самий потяг і спокійно повернутися до Курська.
Не можна вести війну проти агресора, маючи з ним відкритий кордон. Добре, що хоч зараз в оточенні нашого Президента це зрозуміли. Та й у мирний час ми це бачили: постійні провокації з території Росії, постійні проникнення російських політичних хуліганів. На українській землі було скоєно чимало кримінальних злочинів і політичних убивств, сліди від котрих ведуть до Росії. Україна майже 25 років своєї історії була прохідним двором і Москва цим активно користалася.
На жаль, у нас чомусь вирішили, що нам ніхто не загрожує і запровадили у нас на кордонах прикордонну службу, що лише перевіряє документи. Війна, що почалася в 2014 році, продемонструвала, що маючи такого сусіда, як Росія, треба мати не прикордонну службу, а прикордонні війська зі своїми танками, артилерією, гвинтокрилами і т.д., щоб вони могли дати рішучу відсіч будь-яким спробам російського агресора перетнути наш кордон і були здатні протриматися щонайменше 2-3 дні, щоби виграти час для розгортання наших ЗСУ і реакції Української держави.
Крім того, українці не бажають бачити на своїй землі московитів після всіх їхніх звірств, їхньої садистської жорстокості. Як казав Максим Горький: «Мені здається, що найяскравішою рисою російського національного характеру є саме його садистська жорстокість». Як можна з цим не погодитись, дивлячись на те, що москалі накоїли в Бучі, Ірпені, Ізюмі та сотнях інших українських міст, містечок і сіл, знаючи про страшну долю українців у тих поселеннях?
Нині абсолютна більшість українців ненавидить Росію і росіян і зичить їм усього найгіршого.
Ми не зможемо нормально розбудовувати державу, якщо й надалі на нашу землю будуть без проблем їздити люті вороги України, вести антиукраїнську агітацію і антиукраїнську діяльність, провокувати, створювати антидержавні структури. По іншому вони не вміють, ми в цьому за багато років переконалися.
Але й наші політики і журналісти 30 років зомбували українців, розповідаючи йому про «братній російський народ», про «дружбу», про «слов’янську єдність». Зомбували політичними й історичними міфами, коли найлютішого ворога намагалися показати другом.
Сьогодні наш народ великою кров’ю сплачує за ці міфи.
«Дружбу» з Росією треба визнати найбільшою і найцинічнішою брехнею ХХ-ХХІ століть. Не треба сподіватися, що колись Росія стане кращою. Вона однакова і самототожня всю її історію.
Вона не зміниться, бо не зміниться її основний імперський етнос з його вельми специфічними рисами…
