Диявол, як відомо, дуже любить ховатися у всіляких малозначних дрібничках. Зараз диявол розбрату та російської агресії намагається заховатися у словах та термінах, які нам пропонують використовувати для означення того, що діялося минулого місяця у Криму, а зараз діється на Південному Сході України.
Сьогодні там одночасно відбуваються декілька абсолютно різних процесів які, на жаль не без певного успіху, намагаються змішати докупи і переплести між собою зовнішні та внутрішні зловмисники. Російська агентура та її українські підручні з усіх сил намагаються перемішати законне з незаконним, справедливе із злочинним, обдурених із тими, хто їх обманює, громадських активістів з антигромадськими кримінальним елементами, обурених громадян із російськими диверсантами, народні невдоволення – з російською агресією.
На жаль наші журналісти та редактори втягуються у цю дуже погану і дуже небезпечну за своїми наслідками гру – гру в неправильні слова і назви того, що діється зараз на Південному Сході України.
Зараз вже абсолютно зрозуміло, що центром антиукраїнських заворушень в Донецькій та Луганській та інших Південних та Східних областях є різноманітні бригади професійних диверсантів та шпигунів із Росії, які жорстко керують всім цим “процесом” та безцеремонно примушують своїх платних і безплатних помічників для вчинення насильства і розпалювання небезпечного протистояння.
Однак більшість наших газет надалі намагається називати озброєних окупантів державних будівель на Донбасі невинним терміном “активісти”, навіть коли вони розбивають голови українським громадянам та стріляють в державних службовців.
Навіть наступний, більш жорсткий, термін – “сепаратисти” не відповідає тому, що насправді діється на Донеччині і Луганщині. По–перше, його напевно зараз вже не можна вживати ніяк інакше, аніж у словосполученні “озброєні сепаратисти”, хоча б тому, що обдурену чи куплену публіку, яка імітує нікчемні за кількістю “масовки” навколо захоплених приміщень, можна називати-обзивати по всякому, але вже аж ніяк не сепаратистами. Хоча б тому що “сепаратист”, на відміну від пересічного члена масовки “ватників”, хоча б знає чого він хоче і в стані це хоча б приблизно пояснити.
На жаль, повідомлення наших інформаційних агентств, телевізійних новин, газет і навіть виступи політиків та депутатів рясніють недоречним згадуваннями “активістів”, “народних мерів”, “народних республік” та всякої іншої словесної мішури, заготовленої московськими пропагандистським центрами ще задовго до теперішньої агресії.
Дуже жалюгідно і цинічно звучать слова про якісь ніким не обрані “Ради”, “Республіки”. То тут, то там проявляються якісь кримінальні типажі, які самі себе проголошують “мерами”, “губернаторами” і навіть “президентами”. Спочатку ця клоунада виглядає смішно, але російські господарі в масках і бронежилетах дуже швидко змушують переступати межу, яка відділяє їх від клоунів звичайних та клоунів кривавих.
Попри те що, в більшості випадків, для опису того, що діється зараз в захоплених російськими диверсантами українських містах та містечках Південного Сходу абсолютно доречними і адекватним є визначення “терористи”, “диверсанти”, чи принаймні “заколотники”, ми далі чуємо і читаємо нерозбірливе бурмотіння про “активістів”, “протестувальників”, “мітингувальників”. Навіть тоді, коли оці “активісти” та “мітингувальники” б’ють арматурою і металевим трубами по головах мітингувальників з іншими, тобто синьо-жовтими прапорами.
Повчальним був випадок, коли українські служби новин повідомили про перебіг української та російської антитерористичної операції, які минулого тижня відбулися одночасно в Україні і на Північному Кавказі. В українських новинах опонентів російських військових назвали “бандитами” а самих російських військових “миротворцями”, хоча вони вбили цілу сім’ю, застреливши спочатку жінку, яка вийшла з будинку. А ось в новинах з гарячих точок України ми й далі чули про “активістів”, “мітингувальників” та “протестувальників”.
Ми і наші співвітчизники нарешті повинні почути правду, яка полягає в тому, що на Сході і Півдні України діють банди російських диверсантів та терористів, які опираються на місцевих маргіналів та кримінальників, тобто бандитів, та не значну кількість ідейних російських імпершовіністів.
З огляду на це, навіть слово “сепаратисти” є неадекватним теперішній ситуації. Хоча б тому, що це слово передбачає якусь ідею, яка має досить широке поширення принаймні в якійсь місцевості. Але такого не було навіть у Криму, а на Донбасі і поготів. Є гримуча суміш з авантюристів, диверсантів, терористів та бандитів, які, будучи нікчемною меншістю, намагаються нав’язати невідомо що більшості жителів Донбасу і Харківщини, більшості, яка зовсім не поділяє їхніх поглядів. Тому про сепаратизм в цьому регіоні неможливо говорити, бо його саме в тому значенні цього слова просто немає.
Більше того, цей термін, а також згадування всіляких тамтешніх “народних” республік, мерів, губернаторів і навіть президентів є дуже небезпечним, тому що поширює небезпечну ілюзію того, що нібито дійсно є якась широка підтримка сепаратизму, що дійсно існують якісь представницькі органи влади і демократично обрані лідери.
Аби навести порядок в країні, ми повинні не допускати хаосу і безладу в головах наших співгромадян. Правильні слова забезпечують ясний розум і правильне розуміння того, що робиться і того, що робити потрібно. Тож очистимо свій розум від фальшивих термінів, припинимо нав’язану нам ворогами небезпечну гру в неправильні слова.
Володимир Мартинюк
