Під час своєї недавньої поїздки до Москви австрійська депутат від Партії Свободи Дагмар Белаковіч-Йеневайн заявила, що збирається відвідати Крим в обхід українських процедур та позначила анексію як “повернення додому”. Очевидно, у пані депутатки були причини зробити Росії таку послугу, а Україні завдати таку образу. Проте зараз йдеться не про неї і не про особливі відносини її партії з Росією. Йдеться про міжнародне право та справедливість.
Як ООН, так і ЄС неодноразово заявляли, що анексія Криму була очевидним порушенням міжнародного права. Насамперед – порушенням всіх угод між Україною та Росією, починаючи з Будапештського меморандуму 1994 року, в якому Росія, в обмін на українську ядерну зброю, урочисто пообіцяла поважати та забезпечувати непорушність українських кордонів. Це – щодо дуже очевидного юридичного аспекту даного питання.
В українському Криму ніхто нікому не заважав, права людини дотримувалися. Це було, загалом, щасливе місце, де громадяни колишнього Радянського Союзу із задоволенням проводили свою відпустку. А потім прийшли путінські “зелені чоловічки”. Одним рішенням частина Європи, яка була гостинною домівкою для всіх мов, національностей та етнічних груп, перетворилася на міжнародну зону напруження, яку багато хто змушений був залишити.
У лютому-березні 2014 року Крим був протягом лічених тижнів незаконно анексований. Це був акт агресії в найгірших традиціях темних років 20 сторіччя, спричинений лише одним: імперською зажерливістю.
Зараз Крим повним ходом повертається в часи Радянського Союзу. За показним фасадом відбувається все те, що відрізняє тоталітарну диктатуру: люди іншої віри виганяються, етнічні меншини (насамперед, кримські татари та українці) притискаються. Представники сексуальних меншин взагалі публічно оголошені небажаними на півострові.
Росія прагне легітимізації цього акту агресії та цієї політики “совєтізації”. Деякі політики на Заході (іноді не бажаючи зла!), готові із цим актом і цією політикою погодитися. Вони пояснюють це тим, що “для них головне – це люди”. Для України люди це теж головне. Злочинні рішення Кремля спричинили багато людського страждання – і міжнародна ізоляція Криму ще не найбільша частина цього страждання.
Взяти хоча б долю Решата Аметова – 39-річного чоловіка, який 3 березня 2014 року знайшов у собі мужність заявити протест проти окупації. 15 хвилин простояв він у центрі Сімферополя з маленьким шматком паперу, на якому було написано: “Ні – окупації!” Потім він був арештований окупантами. Два тижні поспіль його, батька трьох маленьких дітей, знайшли в полі замученим до смерті. Офіційна причина смерті: постріл в око.
Не лише міжнародне право, але й пам’ять про Решата Аметова та всіх українських громадян, безслідно зниклих під час “ненасильницького повернення Криму” – все це стоїть за тим законом, який пані Дагмар Белаковіч-Йеневайн вирішила так легкодумно порушити. Ця пам’ять ніколи не дозволить нам українцям змиритися із підлим, немислимим, безпідставним насильницьким актом Росії в українському Криму 2014 року. Сподіваюся, Європа і надалі буде з нами в цьому питанні.
Олександр Щерба, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії
