Володимир Б.
Наземні безпілотні бойові платформи почали з’являтися у військах західних армій ще на початку 2000-х років, однак далі дослідної експлуатації та малосерійних зразків такі безпілотники не доходили.
Все змінилося на полях російсько-української війни, коли серійні й малосерійні, озброєні й логістичні безпілотні платформи почали активно застосовуватися у надважких бойових умовах.
Українські воїни й російські окупанти оцінили важливість та ефективність застосування таких платформ для різних завдань, серед яких підтримка піхоти у наступі та обороні, логістичні, розвідувальні та інженерні операції та вивезення поранених.
Наземні дрони стають важливим елементом будь-яких військових операцій, приносячи численні переваги в сучасне бойове середовище.
Логістичні платформи
Одне з перших завдань, яке ставили перед подібними розробками була логістика. Використанням автономних безпілотних вантажних платформ, які автономно зможуть перевозити вантажі з точки “А” у точку “Б” марили військові всього світу.
Одним з перших доведених виробів стало сімейство MULE від Lockheed Martin. У рамках програми Армії Сполучених Штатів була створена логістична машина MULE-T, яка здатна перевозити вантажі вагою до 1090 кілограмів, її розробка розпочалася у 2002 році.
MULE-T мав широкий спектр застосувань: транспортування особового складу, зброї, екіпірування, евакуація поранених, доставка боєприпасів, води, продовольства і виконання інших завдань.
З запасом ходу у 200 кілометрів по шосе та 100 кілометрів по пересіченій місцевості, проєкт MULE-T, хоч і пройшов дослідну експлуатацію, був визнаний недоцільним і закритий у 2010 році. Компанія збудувала Lockheed 5 дослідних зразків.
Більше пощастило іншій розробці Lockheed Martin – платформі Squad Mission Support System, яка навіть проходила випробування в Афганістані, з того часу інформації про неї не багато.
Новинкою стала платформа S-MET від General Dynamics Land Systems, яку обрали для випробувань у 2020 році.
S-MET може бути активною протягом 72 годин, має запас ходу 96 кілометрів, використовує від 1 до 3 кіловат енергії від акумулятора, що може заряджатися на ходу, та має вантажопідйомність до 1133 кілограмів.
Існує багато подібних платформ по всьому світу: Mission Master SP, CXT та XT від Rheinmetall, Ironclad від BAE, ULTRO від Nexter, і т.д. Проте жодна з них не була використана в реальних бойових умовах.
Також існує практика з переобладнання стандартних вантажівок у безпілотники. До прикладу, 6 червня 2023 австралійська армія успішно провела колону автономних вантажівок на дорозі загального користування.
Вантажівки перевезли запаси з аеродрому Мангалор на летовище Пукапунял трасою Гоулберн-Веллі та Хьюм. Випробування продемонструвало роботу датчиків на дорогах, де рухається багато громадського автотранспорту.
Такі платформи мають багато плюсів: вони не потребують залучення екіпажу, який може виконувати важливіші завдання, вони не потребують відпочинку, а їхня втрата набагато дешевша за втрату традиційної вантажівки з людьми.
Сімейство Mission Master. Фото: Rheinmetall
Безпілотні апарати можуть автоматизувати рутинні логістичні завдання, виконуючи їх швидше та ефективніше за людей.
Звісно ж є і мінуси: деякі платформи для підвищення надійності потребують оператора, на маршруті може статися поломка, ворог може заглушити систему навігації або керування засобами РЕБ, може статися збій системи керування. Ще одним “жирним мінусом” є вартість таких дронів, яка може перевищувати вартість вантажівок.
При оцінці “плюсів” та “мінусів” може скластися враження, що на сучасному етапі надійність таких платформ ставить під сумнів і краще залишатися при традиційних засобах.
Однак все-таки втрата класичної вантажівки з екіпажем покриває всі “мінуси” використання безпілотних логістичних засобів.
Австралійські безпілотні вантажівки. Фото з відкритих джерел
Крім того, такі засоби можуть масово використовуватися у тилу, де шанс втрати безпілотника через засоби протидії противника мінімальна.
Завдяки мережі ретрансляторів, логістичні дрони зможуть ефективно функціонувати в глибині країни. Це особливо корисно в умовах де нерозгалужена комунікаційна інфраструктура може бути знищена.
Бойові платформи
Вогнева підтримка піхоти безпілотними наземними платформами довгий час не виходила за рамки концептів. Аналогічно до логістичних безпілотників, активна фаза досліджень припала на початок 2000-х років.
Зазвичай ці платформи розроблялися паралельно з логістичними машинами на однаковій колісній базі. У сімействі MULE від Lockheed Martin присутні озброєні варіанти ARV-A-L та ARV-A, які, на відміну від MULE-T, не вийшли за межі макетів.
Легкий варіант ARV-A-L мав бути оснащений кулеметом 7,62-мм M240, перспективним на той час 25-мм гранатометом XM307, ПТРК FGM-148 Javelin P3I та CKEM, які тоді перебували у розробці.
Макет ARV-A-L. Фото з відкритих джерел
Важкий ARV-A хотіли озброїти 30-мм гарматою Mk 44, 4 ракетами AGM-114 Hellfire або перспективними на той момент AGM-169 Joint Common Missile та іншим важким озброєнням, включаючи некеровані ракети.
Єдиним серійним бойовим наземним безпілотником Сполучених Штатів наразі є гусеничний TALON від компанії Foster-Miller (QinetiQ), який, на відміну від інших моделей, успішно застосовувався в реальних бойових умовах.
TALON може оснащуватися звичайними гвинтівками, снайперськими гвинтівками, кулеметами, гранатометами та маніпуляторами. Станом на 2014 рік Армія та Національна гвардія США отримали близько 353 одиниць. Він досить повільний та може керуватися на відстані до 1200 метрів.
гусеничний TALON від компанії Foster-Miller
Сьогодні Армія Сполучених Штатів випробовує озброєний S-MET від General Dynamics Land Systems, який озброєний протитанковим гранатометом AT-4 та великокаліберним кулеметом Browning M2.
Більшість компаній прагнуть максимально уніфікувати свої платформи, встановлюючи на них озброєння без змін особливих змін шасі. Цим шляхом пішли Rheinmetall, BAE, Nexter, THeMIS та “СпецТехноЕкспорт”.
Окрім відносно легких платформ є й важкі. Як приклад можна привести російський “Уран”, турецький ALPAR, американський Ripsaw M5 та естонський Type-X.
Російський “Уран”, турецький ALPAR, американський Ripsaw M5 та естонський Type-X. Фото з відкритих джерел
Враховючи можливість протидії засобів радіоелектронної боротьби частина подібних бойових машин має декілька режимів управління – по радіозв’язку та оптоволоконному кабелю.
Українські розробки
Першу серйозну розробку у сфері бойової робототехніки українська оборонна промисловість показала у 2016 році. 29 серпня 2016 року компанія “СпецТехноЕкспорт” показала Турчинову першу версію платформи “Фантом”, а пізніше, у 2017, показали його оновлену версію “Фантом-2”. Вона має колісну формулу 8х8, замість 6х6 у першій версії, та більші розміри корпусу, що дозволило встановити потужнішу силову установку та потужніше озброєння.
“Фантом” призначений для ведення розвідки, вогневої підтримки та логістичних завдань. Він має запас ходу у 20 кілометрів і може розвивати максимальну швидкість до 38 кілометрів на годину.
“Фантом” та “Фантом-2”. Фото з відкритих джерел
Його гібридний двигун забезпечує потужність на рівні 30 кіловатів, а корисне навантаження досягає 350 кілограмів.
Управління “Фантомом” може здійснюватися через захищений радіоканал із радіусом дії 2,5 кілометра або за допомогою волоконного кабелю завдовжки 5 кілометрів.
Основною озброєною системою є 12,7-мм кулемет, розташований на стабілізованій платформі. Також є опційна можливість встановлення протитанкових ракетних комплексів та блоків некерованих ракет. Під час повномасштабної російсько-української війни “Фантом” та “Фантом-2” помічені не були.
Другою більш-менш серйозною розробкою є “Скорпіон-3” від компанії Temerland, який показали у 2021 році. Виробник заявляє, що дрон може використовуватися як носій інших дронів (в.т.ч камікадзе) та озброєння.
Платформа обладнана силовою установкою потужністю 20 кінських сил, дальність управління обмежена 5 кілометрами.
Вона може бути оснащена 12,7-мм кулеметом і має масу 370 кілограмів без озброєння та боєкомплекту.
“Скорпіон-3”. Фото з відкритих джерел
Іншою логістично-бойовою платформою є “Миротворець” від компанії “Синергія”, який презентували у 2021 році. Дальність керування “Миротворцем” обмежується 2,5 кілометрами, а дальність ураження техніки протитанковими комплексами – до 5. Максимальне навантаження складає 480 кілограмів, а запас безперервного ходу 100 кілометрів.
На відміну від інших представників періоду АТО/ООС, платформа Ironclad від компанії Roboneers випробувана жорсткими умовами російсько-української війни.
Точні технічні характеристики сучасної версії платформи не відомі, однак орієнтуючись на заявлені до повномасштабної війни характеристики, чиста вага складає 1800 кілограмів, максимальне корисне навантаження – до 350 кілограмів.
Також відомо, що максимальна швидкість платформи сягає близько 20 кілометрів на годину по автодорогах, на бездоріжжі – до 15 кілометрів.
Ironclad та Camel. Фото з відкритих джерел
Запас ходу на одному доходить до 130 кілометрів, а дальність керування – до 5 кілометрів, з ретранслятором – до 10. Бронекорпус Ironclad витримує обстріл з 7,62-мм боєприпасів. Платформа має логістичну версію Camel, яка покищо на полі бою помічена не була.
Новинкою є логістична платформа “Рись”, яка може працювати у парі з туреллю “ШаБля”. Характеристики “Рисі” невідомі.
Турель «Шабля» на платформі «Рись» українських військових. Вересень 2023. Україна
Іншим способом застосування наземних дронів є мінування та використання у якості камікадзе. У першому варіанті дрони непомітно скидають протитанкові міни на маршрутах ворожої бронетехніки, у другому – наближуються або підїзджають під днище та детонують.
Логістичні та бойові платформи на полях російсько-української війни
Попри наявність засобів протидії, сторони активно використовують різноманітні колісні та гусеничні логістичні та бойові платформи для виконання різних завдань.
Основним завданням таких дронів є логістика, яка відіграє ключову роль у великих окопних війнах, традиційні вантажівки та автомобілі – це легка мішень для сучасних засобів ураження.
“Мілітарний” неодноразово розповідав про ураження та знищення ворожих вантажівок, які намагалися прорватися до своїх позицій.
Зокрема, за даними Oryx, російські сили втратили приблизно 2396 вантажівок. Вартість найпоширеніших вантажівок ЗС РФ, таких як УРАЛ 4320 та КАМАЗ 6×6, оцінюється в 5-6 мільйонів рублів або близько 90 тисяч доларів.
Безпілотники, на відміну від автотранспорту, мають менший силует та менш помітні для засобів спостереження. Вони не мають на своєму борту основного і найдорожчого ресурсу війни – людини.
Однак все-таки логістичні безпілотники не застраховані від ураження. У грудні 2023 року український оператор FPV-дрона знищив російський колісний безпілотник з ящиком боєприпасів в районі Авдіївської промзони.
Український FPV-дрон знищив наземний безпілотник окупантів під Авдіївкою. Кадр з відео 110 РУБпАК
Існує велика кількість одиничних волонтерських платформ. До прикладу повідомлялося про використання росіянами в тому ж районі “промки” гусеничної броньованої евакуаційно-логістичної платформи з комплексом РЕБ “Волнорез”.
Російська логістично-евакуаційна платформа. Джерело: Defence Blog
Сили оборони України також активно використовують подібні розробки. Для логістики та вивезення поранених використовується частина дронів THeMIS від Milrem Robotics, який має максимальне корисне навантаження у 1200 кілограмів.
Для таких цілей використовується вітчизняна колісна платформа “Рись” та чеська Trail-Blazer.
Джерело: Мілітарний
