Анджей Дуда менш, ніж за рік тричі зустрівся з Володимиром Зеленським. Перед церемонією 75-річчя визволення Аущвіцу польський президент запропонував українському перейти на новий рівень відносин і спільно відзначити сторіччя перемоги обох народів над більшовизмом. Прозвучала також обіцянка відбудувати знищений пам’ятник у Монастирі. Звідки така зміна і чого можна очікувати насправді?
Анджей Дуда був першим президентом, котрий подзвонив із привітаннями до Володимира Зеленського після його обрання на посаду. У червні вони зустрілися в Брюсселі — тоді голови держав обмінялись компліментами: Зеленський дякував Дуді за підтримку Польщі на світовій арені, а Дуда висловив надію на примирення в питаннях минулого. Чергові дві зустрічі відбулися з досить сильним тлом минулого — Зеленський приїхав до Польщі на річницю початку Другої світової війни у вересні минулого року, а 27 січня зустрівся із Дудою в Освенцимі.
Остання зустріч стала винятковою — Варшава запросила Київ до співпраці у вшануванні століття спільної відсічі більшовицького наступу на Захід.
«Я запропонував президенту Зеленському разом вшанувати пам’ять українських і польських солдатів, які в 1920 році боролися з більшовицьким нашестям. Українські солдати Симона Петлюри мужньо стояли і віддали життя в тій війні, борючись за те, за що билися і наші солдати», — заявив президент Польщі.
Володимир Зеленський, у свою чергу, в кулуарах зустрічі пообіцяв, що Варшава відновить знищений нещодавно пам’ятник у Монастирі.
Щоб зрозуміти контекст цих заяв, варто спробувати відповісти на запитання, чому з-посеред 60 делегацій, які представляли держави на церемонії 75-річчя визволення концтабору Аушвіц, Анджей Дуда вибрав саме українську?
Ці події не можна відокремити від атак Кремля на Польщу, що лунають в останні місяці. Попри очікування, у своїй промові Владімір Путін в Яд-Вашемі 23 січня не атакував поляків, натомість дорікнув в антисемітизмі українців і балтійські народи. Відразу після виступу Путіна в Яд-Вашемі польська опозиція закидала Дуді — мовляв, вимагав міжнародної відсічі на атаки Кремля, а сам не став на захист партнерів з України і країн Балтії.
За тиждень до зустрічі польського та українського президента в щоденному виданні «Gazeta Wyborcza» з’явився текст історика і радника колишнього президента Броніслава Коморовського — Томаша Наленча.
Він прямо звинуватив Дуду в тому, що плануючи масштабні святкування перемоги Пілсудського над більшовиками, глава польської держави забув про Україну.
«Ставкою в битві з Совєтською Росією була незалежність не тільки Польщі, а й України. Глава держави і головнокомандуючий Юзеф Пілсудський бачив найбільшу загрозу для незалежності в російському імперіалізмі», — наголошував Наленч. — «Це переконання було важливим стовпом польської політики протягом останніх десятиліть. Усі польські президенти, праві чи ліві, вміло грали роль захисників проукраїнського курсу польської політики. Це змінилося в 2015 році з приходом до влади ПіС. Нова влада все частіше асоціювалася з радикальними націоналістами, які бачили в українцях ворога. Варшава більше не стояла стіною за Києвом. Вона також не грає ролі його адвоката в Європейському Союзі. Сьогодні польсько-українські відносини — найхолодніші за останні 30 років».
У той же день, коли було опубліковано лист Наленча, з’явилася інформація про чергове оскверненні пам’ятника в Монастирі.
Польський МЗС відреагував: «Ми спостерігаємо дії, спрямовані на підрив добросусідських взаємин Польщі, на цей раз з Україною. Ми з жалем сприйняли черговий провокаційний інцидент в Монастирі. Відповідні органи будуть розслідувати це питання». Ця реакція була інакша, ніж інші: досі Варшава намагалася або ігнорувати вандалізм проти українських пам’ятників, або коментувати його досить абстрактно. Про «третю сторону» чи про свідомі спроби зіпсувати добросусідські відносини зазвичай говорив в таких випадках Київ.
Найімовірніше, Варшава досить свідомо прийняла «мову Києва».
Анджей Дуда зараз фактично веде передвиборчу кампанію. Поки ще не призначено дату виборів, але швидше за все вони відбудуться 10 травня, через день після військового параду в Москві, тобто кульмінації російського дискурсу «Великої перемоги». Якщо Дуда зробить боротьбу із кремлівською пропагандою важливою частиною кампанії, то під час передвиборчої тиші, в суботу 9 травня, усю роботу виконає сама Москва. Чим абсурдніші її атаки, тим більше консолідується польське суспільство.
Що цікаво — також головні висловлення під час зустріч Дуди і Зеленського зробила Москва. «Український президент став на бік Варшави в історичній суперечці з Москвою, він вперше поклав провину в розв’язанні Другої світової війни також на СССР. Візит до Польщі був покликаний згладити скандал, викликаний відмовою українського лідера від відвідування Міжнародного форуму пам’яті жертв голокосту, що пройшов у Єрусалимі 23 січня. Другим завданням стало зняття розбіжностей між Києвом і Варшавою, що загострилися на ґрунті розбіжного трактування „спільного трагічного минулого” і діяльності Степана Бандери. Основою для консолідації Києва і Варшави залишається „дружба проти Росії”», — написав про зустріч російський «Комерсант».
Чи це добре для української громади Польщі? З одного боку, можна з великою часткою впевненості сказати, що пам’ятник у Монастирі таки відновлять (хоч вандалів імовірно не знайдуть). Ставки важливих для українців Польщі справ досить сильно підвищено, вони стали ключем для «перезавантаження» відносин Варшави і Києва. З іншого боку — голос українців Польщі у цих справах відповідно зменшується. Жодного відгуку з боку учасників польсько-українського перезавантаження на постулати українських організацій Польщі чи польських активістів — немає. Президент Володимир Зеленський вчергове не знайшов часу на зустріч із українською громадою Польщі, хоч дуже багато говорить про закордонних українців.
Це в нього не відібрати — грає ролі він добре. Проте грати роль і вирішувати проблему — це, як то кажуть, дві великі різниці. Конкретні пропозиції вирішення проблем з провокаціями проти пам’ятників містяться в пропозиції ОУП, оприлюдненій після останнього акту вандалізму проти пам’ятника в Монастирі — це, зокрема, створення спеціальної комісії та вирішення питань монументів на законодавчому рівні. Це вимагає праці і великих та малопопулярних політичних поступок — що менш приємне для політика, ніж гра у роль жертви Кремля. Розігрувати останню — досить вигідно і часом легко, за умови, якщо актора самого не розігрує Кремль.
Немає сумнівів, що Володимир Зеленський непогано зіграє оборонну антикремлівську роль під час вшанування століття Варшавської битви (можливо, навіть краще від польського президента). Проте чи це матиме реальний вплив на зміну парадигми зіткнення історичних перспектив Києва і Варшави? — Кремль без сумніву це перевірить. Наприклад, розігруючи чергову провокацію з українським пам’ятником, цим разом «нелегальним».
