Тарас Колісник, журналіст, м. Київ
Класика бізнесу стверджує: якщо бордель нерентабельний, то в ньому не меблі треба міняти, а дівиць…
В російському МЗС, напевно, вважали за доцільне змінити меблі. А працівниками повинні залишитися ті ж люди. Вони не тільки не повинні вірити, що Варшавського договору вже чверть століття як немає, але й поводитися так, ніби він все ще є. По-іншому не можна. Адже як і раніше, в радянські часи, країна відзначає річницю свого дня Перемоги авто- і мотопробігами. То звідки взятися новій свідомості?
А ось Польща вже вдруге не вважала за честь відзначати день пам’яті за загиблими у Другій світовій війні мотоциклетним ревом десятка російських байкерів. Польська міграційна служба визнала неадекватною таку форму вшанування пам’яті. І не дозволила в’їзд представникам російської спільноти з тривожною назвою «Нічні вовки».
Але ж хто вона така, ця Польща?! Ну, вона в Європейському Союзі, в НАТО, в шенгенській зоні. Ну і що?! Візи байкери надали. Так у чому справа? Яке блюзнірство – не дати настільки святу дату відзначити! Яке знущання над пам’яттю про тих, хто звільнив цю країну, – про радянських воїнів, і над громадянами Росії – над байкерами! Їх протримали на кордоні, допитували. Яке нахабство! Адже ще так недавно Москва диктувала всім країнам Варшавського договору, кого впускати, а кого ні. Невже так все змінилося?! Захиталася споруда на Смоленсько-Сінній, відклала всі важливі справи, висловила обурення і зажадала пояснень. Скандал на весь світ, майже співзвучний реву мотоциклів.
Минулого року через днів три-чотири після скандалу на кордоні польський міністр дипломатичного відомства з не меншою гоноровитістю і стислістю, проте дипломатично, констатував: питання щодо байкерів закрито. При цьому заїкнувся, що справ у нас з вами, росіяни, і без байкерів вистачає. А про причини відмови московським мотоциклістам.- ні півслова. Міністру не захотілося пояснювати росіянам, що не в європейських традиціях будь-якому відомству втручатися в роботу міграційної служби.
У свою чергу в російських дипломатів можна було б запитати – чому це байкери вибрали шлях на Берлін через Польщу? Чим вона толерантніша за інших – за Угорщину, Чехію і Словаччину..? Було б добре прапорцями на кермі і тим народам нагадати про російських визволителів. Але ж можна було б згадати і про те, як радянські художні та документальні фільми про війну починаються з кадрів, на яких зафіксовано рух мотоциклів з фашистами в колясках під час того «віроломного нападу». Чи так вже приємно має бути тепер лише полякам та німцям в перші травневі дні чути рев мотоциклів, що летять зі сходу?
Проте справа не в звуках і не в мотопробігу.
Польща взяла та й відмовила. А Москва вже нікого ні до чого змусити не може. Ні до того, щоб з’явитися на Красну Площу на святкування, ні до того, щоб впустити в країну своїх громадян. Переможцю не дісталося нічого, казав Е.Хемінгуей.
Авторський проект «Росія у власному дзеркалі»
