Як свідчить історичний досвід, у будь-якій критичній зовнішній ситуації в росії починають шукати «внутрішніх ворогів».
Поведінка кремлівської влади дедалі частіше нагадує метушіння щурів, яких загнали в глухий кут. Погрози колективному Заходу та Україні черговими «червоними лініями» більше не сприймаються і відповідного ефекту не мають. Ведення бойових дій на російській території стає невід’ємною частиною щоденних зведень генштабу зс рф, а ураження об’єктів у москві та області більше не стають головними новинами російських ЗМІ. Навіть зазомбовані пропагандою росіяни не приховують обуреності бездіяльністю місцевої влади, некомпетентністю військових з гарантування їхньої безпеки і демонструють схильність до спротиву. Особливо в цій ситуації їх дратують щоденні фанфарні заяви представників влади і численної армії пропагандистів про військові перемоги та подолання західних санкцій, що на тлі економічних негараздів стало каталізатором падіння рейтингу довіри до уряду та популярності путіна. Все більше росіян на запитання «хто винен?» у провалі так званої спецоперації в Україні та витісненні їх з європейського культурного й економічного простору публічно звинувачують особисто президента рф. Про неможливість досяжності цілей «сво» в Україні заговорили вже не тільки олігархи-втікачі, опозиція та «іноагенти», але й цілком лояльні до режиму політики. Більш ніж реальною стає загроза масових протестів на кшталт «Болотна 2.0». Це може закінчитися трагічно для керівництва країни, оскільки серед тих, хто буде розганяти ці мітинги, більшість ментально підтримуватиме самих мітингувальників.
Щоб хоч якось виправити ситуацію, кремль вирішив задіяти перевірений зі сталінських часів спосіб «затягування гайок» та пошуку «внутрішнього ворога», на якого можна все списати.
Старт кампанії з «полювання на відьом» дав путін, який 2 червня на нараді ради безпеки рф звинуватив «недоброзичливців» у «розхитуванні ситуації всередині рф» і доручив керівникам фсб і мвс зайнятися питаннями «забезпечення внутрішньополітичної безпеки росії».
Щоб патріотам-путіністам було легше виявляти «ворогів народу», пропагандою вже визначені категорії можливих «внутрішніх ворогів». Це «шпигуни» (науково-технічні фахівці, які «передають інформацію ворогу»), «іноагенти» (опозиція та «незгодні», які «на гроші Заходу прагнуть розвалити росію»), «державники» (недбайливі чиновники, які не включаються в роботу на перемогу і саботують перехід держави на військові рейки), «олігархи» (економічні еліти, які не хочуть витрачати гроші «на благо батьківщини»), «споживачі» (прості росіяни, які «відкидають думки, що треба жертвувати заради перемоги»), представники окремих національностей (які не підтримують війну в Україні).
На тотальне залякування російського населення направлені кримінальні справи за «дискредитацію армії», які майже щодня штампують російські суди. Набирає обертів хвиля доносів, які пишуть прихильники путінської росії на всіх, хто викликає підозру в нелояльності до влади. Лише в цьому році росіяни написали 145 тисяч доносів на своїх ближніх, що на чверть більше, ніж за такий самий період у минулі роки. «Ворогом» виявився сусід по вагону метро в жовтій куртці, з-під якої визирала синя кофта; місцевий садівник, який торгував саджанцями українського сорту яблуні «Слава переможцям»; учениця, волосся якої прикрашали сині та жовті стрічки. Вершиною цієї епідемії можна вважати випадок, коли 29-річний безробітний із красногорська написав донос на себе, де зізнався, що в нетверезому стані жовтим і синім кольорами намалював на стіні будинку відчайдушний антивоєнний лозунг «нет войне».
Отже, кремлівський режим визнає свою нездатність досягнути заявлених цілей завоювання України і забезпечити стабільний розвиток країни. Крім того, розрив інтересів еліти й населення свідчить про формування в рф передреволюційної ситуації, що може призвести до масових виступів, зіткнень і, зрештою, – до втрати путіним влади. Пошук «ворогів народу», «шкідників», «внутрішніх ворогів» – це відчайдушна спроба відвести від влади негативну реакцію населення. Провал в Україні, погіршення життя, різке зростання внутрішніх конфліктів у рф пояснюють «підступами ворогів і недоброзичливців», а не слабкістю путінського режиму.
Однак такий сценарій – це останній «запобіжник» збереження нинішньої влади. Адже спочатку ворогами назвуть якихось чиновників, а потім за чиїмось доносом – усіх, хто не хоче йти в армію та боротися з «Абрамсами» саперними лопатками чи віддавати на війну останні гроші. Проте з кожною розправою над таким «внутрішнім ворогом» для пересічного росіянина все чіткіше проявлятиметься реальна причина проблем у країні, а саме – провал путінської версії «відродження» росії.
