Судячи з перебігу подій в країні і світі, Росія та її прихвосні з терористичних псевдо республік Донбасу підійшли до тієї критичної межі, за якою – крах, хаос і неминуча поразка. Але це не означає, що Україні варто бути менш обережною і зваженою. Адже для української влади теж настає свого роду момент істини – держава або зуміє дати відповіді на складні питання і вдатися до рішучих дій, що в плані деокупації Донбасу і Криму, що в плані реформ, або наступить на ті ж граблі, на які ступали всі без винятку «папєрєднікі».
Корупційні метастази
Насмілюся озвучити думку, що затримання голови ДФС Романа Насірова і подальший суд переслідують як внутрішньополітичні цілі влади, так є і викликаними зовнішньополітичною ситуацією.
І тут можливі різні варіанти. Наведемо найбільш ймовірні версії виникнення цієї гучної справи, що, без сумніву, претендує на статус «найбільшого антикорупційного розслідування року».
-
Бажання влади зменшити градус суспільної напруги шляхом «зливання» неоднозначних особистостей. Насіров, як головний податківець, явно не викликає симпатії щонайменше у двох сотень тисяч підприємців, які від початку року були змушені закривати свій бізнес. Отже, цю категорію, невдоволену владою, треба було якось «задобрити».
-
Намагання влади продемонструвати західним партнерам ефективність головних антикорупційних органів – НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури – САП. Особливі в світлі можливого отримання безвізу з ЄС та переговорів з МВФ про новий транш.
-
Внутрівладне протистояння або ж політичні торги між ключовими політичними силами в країні, в тому числі і за посаду голови ДФС.
-
Бажання влади відволікти увагу від блокади Донбасу (не виключено, що силовий сценарій розгону блокадників існує, а отже, щоб переключити народне невдоволення на вітчизняних корупціонерів).
-
Бажання окремих політиків наростити собі рейтинг на «справі Насірова».
На жаль, мусимо констатувати, ситуація з Насіровим демонструє всі хиби кадрової політики, яку проводять практично всі без винятку органи державної влади. А це означає, що на місце Насірова може прийти «черговий колядник» чи «діамантовий податківець», що буде «колекціонувати» «золоті батони».
Блокада
Навіть точкова боротьба з корупцією – це все таки добре. Але все одно суспільство відчуває відсутність цілісного плану в питанні антикорупційної діяльності держави, деолігархізації, реформ економіки, повернення Донбасу та Криму. Нинішня блокада торгівлі з ОРДЛО якраз і є наслідком відсутності комплексної програми реінтеграції Донбасу. У держави нема чіткого плану. Понад 1,7 млн. переселенців втратили майно внаслідок російської окупації, але рахунки влада в міжнародних судах хоче виставити Росії в першу чергу за «націоналізацію» підприємств Ріната Ахметова.
Попри те, що в даному форматі блокада є небажаною, але навіть така вона відкриває «підводні камені» домовленостей між владою і донецьким олігархом, викриває небажання ряду політиків припинити війну й почати створювати цивілізовані умови функціонування ринку енергоносіїв.
Відсутність чіткого плану деокупації є одним з наслідків того, що в Україні розвелося чимало «проповідників», які проштовхують сценарій мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, але такий, що писався в Кремлі. Мінський сценарій є лише наміром, але не є інструментом. «Москва має повернути Крим». Внаслідок чого? Сама Москва цього дуже не хоче. І не піде на це. Тож варто шукати способи зміни влади в РФ і людей, з якими вже треба починати говорити про повернення Криму. І це не повинна бути формальна опозиція а-ля Касьянов-Каспаров-Навальний-Ходорковський. Є люди, з якими ми можемо говорити з нашої позиції. Але про цих людей знає хіба обмежено коло експертів…
«РеХВорми»
Ключовим питанням можливого плану повернення окупованих територій є створення в Україні привабливих умов для ведення економічної діяльності. Та чи є вони? Якщо в плані захисту національної безпеки та реформ в гуманітарному просторі АП, РНБОУ, парламентська коаліція досягли певних успіхів, то в економічній царині все дуже і дуже сумно. І чіткого бачення економічних змін нема ані у влади, ані у парламентської опозиції. Очевидно, економічні реформи треба доручати фахівцям, які не будуть призначатися за квотою того чи іншого держоргану чи політичної партії. Бо інакше демонополізацію економіки не провести – в кожній держінституції присутні лобісти інтересів олігархів (чому вони там присутні – дивіться пункт про недосконалу кадрову політику).
Втім, навіть поточний, не найкращий, стан справ не вплине позитивно на позиції Росії та її маріонеток. ОРДЛО перебуває на межі гуманітарної та економічної катастрофи. Шизофренічні вигадки ватажків «терористів» про «злочини» і «секретну зброю» «хунти», вкупі з ядерним шантажем РФ, яскраво свідчать на користь того, що «бобік таки здох». Бойовий дух у терористів на нулі, на їх вимоги в Києві чхати хотіли (і це правильно), у «новоросів» нема вже впевненості в тому, що в разі наступу «хунти» вдасться втримати Донецьк і Луганськ. Такої впевненості нема й у Путіна. Тому й лякає «ядерною дубинкою» весь західний світ. Тільки от Захід «не ведеться»… І час московському карлику думати не про те, як втримати Луганськ і Донецьк, а як восени втримати Москву… Утримати свої крісла, після того, як тисячі ошуканих громадян РФ вийдуть до Кремля з одним питанням «кримнаш, але, Вова, скажи що нам їсти???».
Сергій Багряний, УІС
