Андронік Кармелюк
З приводу саміту G7, який перетворився на G6
Президент Д. Трамп домагався повернення РФ до клубу G7, у торговельних суперечках він залишався непоступливим, чого він досяг – це ізоляції. З ним ніяк не виходить укладати спілку. Так, по суті, описав норовистого президента США міжнародний коментатор мюнхенської газети «Зюддойче Цайтунг» Штефан Корнеліюс. Пропонуємо вам виклад основних аргументів німецького експерта з міжнародної політики.
Політика союзників підлягає чомусь рідкісній арифметиці. Сім + один не становить вісім, а – шість. Американський президент намагається РФ знову залучити до групи G7, але ця типова для Трампа приголомшлива пропозиція призвела лише до того, що доведеться міняти основні правила математики. США прагнуть ізоляції, вони роблять усе для ізоляції, вони потраплять в ізоляцію. G7 відтепер називатиметься G6, США можуть далі відвідати наради як спостерігачі. Як довго ця група на найвищому рівні збережеться, стоїть під питанням.
Цей президент не розрізняє друга від ворога. В нього немає союзників, він довіряє лише собі. Про це вже давно нарікали, але тепер клуб Західних союзників США відчуватиме практичні наслідки дуже конкретно.
Наприклад торгівля: Трамп є проти переговорів як мінімальної зустрічної вимоги, якої кожен союзник мав би право очікувати. Він сидить самотнім за столом переговорів, не сприймає жодного речового аргументу.
Наприклад Росія: виключення Москви із клубу G7 базується на логіці, на якій побудована уся політика супроти РФ з боку ЄС, ба більше – загалом усього Заходу. Приймаємо правила (непорушність кордонів), ті правила порушують (Крим), отже за цим мають прийти наслідки (виключення з G7 та санкції), до того часу, поки правила знову будуть дотримані й набувають сили. Бліц-наступ Трампа розбиває цю логіку і заганяє союзників справедливо у гнів.
Правило, передумова, наслідок: саме такою є класична покрокова дія в рамках спільноти держав, яка отримує міцність від спільних правил. Лише свавільні режими не дотримуються правил, вони формулюють їх за потребами. Ця відмінність завжди відзначала привабливість Заходу.
Дональд Трамп тепер рішив ігнорувати ці правила, ланцюжок рветься, США дають сигнал, що кожен може чинити за власним уподобанням. Сильніший і так переможе. Новий уряд Італії відразу попав у цю спокусливу пастку і мав змогу пережити цей механізм у практичному тесті.
Прем’єр Конте повідомив через твіттер, радісно потураючи аргументам Трампа, про повернення Росії до групи Великої Сімки, поки держави ЄС й учасники G7 йому не довели до відома, що всі вони є іншої думки і що цей сольний номер Італії на користь Росії матиме наслідки для країни. Конте мав вирішити, хто з позиції його твіттера для нього важливіший партнер: ЄС чи США?
Просвітлений громадянин Емануель Макрон з усміхом зацитував Бісмарка, який усім глядачам радив посмакувати ковбаски. А кинути погляд у кухню м’ясника – краще б не ризикувати. Так треба собі уявити нараду глав держав G7: кров’ю обприскана різницька кухня. На кону стоїть багато: майбутнє зростання й робочих місць під загрозою торговельних санкцій; єдність, а через це – і захищеність Заходу; вся архітектура цінностей, за якою цінять і вимірюють поведінку держав. Дональд Трамп проявив себе як жалюгідний учень різника, тому що він не знає приправи до якісної ковбаси і тому, що він відкрив нам погляд у бойню.
Означає це, що група G7 відіграла свою функцію? Не так швидко. Так довго, як Трамп братиме участь, можна йому демонструвати урок згуртованості. Така зустріч на рівні очей є елементарно необхідною для державних керівників, зокрема для такого напівбожка як Трамп, якому в Білому домі ніхто вже не сміє заперечити і який себе злегка ставить над законом, якщо він думає, що він завжди зможе самому собі прощати.
По-друге, зустрічі такого ґатунку є ще завжди кращою опцією, щоб розвінчати примхи Трампа. Президент постійно погрожує якнайбільшим хаосом, раптом він відступає, а відтак гласить про те, чого він досягнув. Так він повівся з Іраном, де режим після розірвання ядерної угоди нібито змінив свою політику (чого режим не зробив), так само він показався частково в торговельній сварці з Китаєм (де Трамп допускає рідкісні винятки в санкційній політиці), так воно буде й у вівторок (12.6 в Сінгапурі) з Кімом Йонг-ином, який нібито заявив намір про повне ядерне роззброєння (але він досі лише один бюргер-ресторан відкрив у себе).
Іноді Трамп блефує, деколи він реагує божевільно ризиковано, він завжди розколює. Друзі стають ворогами і вороги позірно друзями. З таким-то президентом неможливо домовлятися. Доведеться його потерпіти.
ІІ
Дональд Трамп баламутить цифрами
Не існує жодного дефіциту в торгівлі США-ЄС
Німецькі експерти з відомого економічного Ifo-Інституту в Мюнхені твердять, що цифри, якими орудує президент Трамп, не відповідають реальності в економічних взаєминах між США та ЄС – товарообмін Америки супроти ЄС не показує дефіциту. Навпаки. Про це інформує газета «Зюддойче цайтунг» за 11 червня 2018 р.
Дональд Трамп залюбки викидає на публіку, граючи обуреного, насправді жахливу цифру: 811 млрд. доларів – таким неймовірно високим минулого року становив дефіцит, що його США вирахували за торговельний обмін з партнерами в усьому світі.
З погляду президента, який розглядає торгівлю не як діяльність на двосторонню користь, але думає лише в категоріях перемоги й поразки, така цифра дорівнює національному приниженню, якого він вже більше не хоче терпіти, через що він тепер гостро критикував своїх союзників у групі G7. Зарадити цьому мали б підвищені митні тарифи на імпорт й обмежені квоти на ввезення сталі та алюмінію, можливо і на завезені автомобілі. Все це спрямовано головно проти держав ЄС, в яких надлишок від експорту до США досяг 153 млрд. дол. З того 40% припадає лише на Німеччину.
Проте, чи названі цифри, якими американці оперують, відповідають дійсності? Чи становлять вони всю правду, чи, може, Трамп дещо не зрозумів? Якщо вірити експертам з економіки від Ifo-Інституту в Мюнхені, то не Америка сторгувала собі дефіцит у балансі з ЄС. Навпаки, дефіцит нарахували європейці: лише за 2017 рік у них нараховано нестачу на 14,2 млрд. доларів. «Не можна вважати економічними взаємини те, коли Трамп розповідає, що один платить, а другий отримає», – пояснює Габрієль Фельбермаєр, керівник відділу з зовнішньої торгівлі в даному інституті. «Це означає, що Європа могла б у переговорах зі США набагато впевненіше виступати, як це вона дотепер робила». Американці у світовій торгівлі являються такими ж вразливими, як сама Європа.
Причина протилежних результатів полягає в тому, що мюнхенські економісти-дослідники у своїх обрахунках розглядають не лише імпорт та експорт товарів, але також всі інші фінансові потоки-трансакції між Америкою та Європою. Як тільки доповнити дані про товароперевезення з обміном у сервісній сфері, що їх – для прикладу – американські ІТ-концерни, банки і туристичні фірми виконують для їхніх європейських клієнтів, то картина радикально змінюється: США отримали в 2017 р. надвишок у 50 млрд. доларів, які уже скорочують загальний дефіцит супроти ЄС до всього тільки 100 млрд.
Коли до того ще дорахувати т.зв. первинні і вторинні доходи, баланс зовсім перекидається в другу сторону. За первинними доходами ховаються передусім прибутки, що їх європейські дочірні ІТ- концерни, як Apple, Amazon, Facebook i Google переводять на рахунки своїх матірних підприємств у США. Тут США у 2017 отримали надлишок у висоті 106 млрд. доларів. Це показує, що американські інвестиції в ЄС були явно і набагато прибутковішими, ніж європейські в США.
Показово при цьому, що цей надприбуток складається майже виключно на основі вищих доходів американців супроти Нідерландів, Великобританії та інших, ближче не визначених країн т.зв. Єврозони, серед яких передусім можна вирізнити Ірландію та Мальту. Саме ці останні країни ЄС виступають як податкові оазиси, і тому американські концерни залюбки їх обирають для своїх офіційних фірмових адрес в Європі. Для ЄС це має безперечно також політичні наслідки, бо інтереси окремих держав-членів ЄС є зовсім різними. Трамп міг би цим скористатися і принаймні спробувати розіграти європейців одних проти других.
Цифрові дані виявляють чітку картину
Менше значення ніж первинні доходи (прибутки США з ЄС) мають т.зв. вторинні доходи, це отже гроші, що їх американці з Європи пересилають своїм родичам до США. І тут Сполучені Штати отримають у підсумку плюсову цифру в 10 млрд. доларів. Так що в кінцевому підрахунку ми отримаємо в торговельному балансі з Європою начебто скромний загальний надлишок у сумі аж цілих 14 млрд. доларів. «Такі цифри мають дуже чітке пояснення: Якщо США мають проблему зі своїм зовнішньоторговельним балансом, то точно не через свої трансакції з Європою, але в нерівній торгівлі з рештою світу», – читаємо у рапорті Ifo-Інституту в Мюнхені. Мабуть, тут мають на увазі насамперед Китай (!).
Іншими словами, статистика показує результат, для досягнення якого вистачало б глянути на успішність найбільших підприємств по обох боках Атлантики: США показують величезну конкурентну перевагу у сфері послуг, зокрема в діяльності фінансових установ та послуг ІТ-підприємств. Європейці, зі свого боку, ведуть перед у виробництві автомобілів, машинобудуванні та в доставці інших промислових продуктів. У сухому підсумку ми отримаємо таким чином американсько-європейський обмін товарами і послугами, який протягом останніх10 р. майже постійно перебуває в рівновазі. Коли б ми не звалися Трампом і не розглядали б велику картину спрощено, то могли б твердити: глобальний розподіл праці (між ЄС і США – А.К.) таки функціонує.
Однак, президент США далі робить вигляд, немовби він був капітаном футбольної команди, яка програє з результатом 0:5, а він тепер кидає всіх в атаку, щоб таки змінити хід змагання – включно зі штовханиною, жорсткими підкатами і тактичними порушеннями правил. Дослідження Ifo-Інституту підказує Європейському Союзові можливі цілі для протинаступу, в разі Трамп здумає реалізувати свої погрози і реально підніме імпортні мита на автомобілі з ЄС. «Тоді не буде достатньо підвищити мита на ввезення деяких сортів городини зі США, – пише економіст Фельбермаєр і звертає свою увагу на продуцентів фінансових та ІТ-послуг. «Ядро американського народного господарства лежить деінде».
ІІІ
Будьмо уважні!
Без субстанції, порожняк
Нині в центрі уваги міжнародних спостерігачів та притомної громадськості була історична подія в Сінгапурі, де зустрілися два керівники держав, США і КНДР. Ці політики де в чому схожі на себе. З тим, що Трамп представляє демократичну, вільну й високорозвинену державу, а Кім Чен-ин панує як безоглядний диктатор у тоталітарній державі, комуністичній, зі сотнями політичними політв’язнями і голодуючим населенням. На території Північної Кореї розташовані численні південно-керейські заводи, які допомагають своїм північним сусідам виживати…
Для сприйняття важливих подій потрібна фахова та якісна журналістика. На жаль, нині майже всі комерціалізовані ЗМІ (українські не становлять у цьому винятку) ганяються головно за рейтингами. Новини подаються вибірково, без належної аналітики, переважає пропаганда і т.зв. Reality TV. Спеціальність новинкарства втрачає субстанцію, її замінює словесна полова й порожняк. До цього нового стилю популістського покрою пристосовуються більшість політиків і лідерів у провідних країнах світу. На жаль.
У Сінгапурі, крім яскравої сенсації від зустрічі двох самозакоханих нарцисів, залишилося мало конкретного, при тому виникають нові питання, які далі породжують неспокій. Дехто з експертів твердить, що Трамп фактично попав у пастку свого молодшого колеги за посадою, а реальним переможцем після Сінгапуру вважають лідера Китаю Сі, і на другому місці Путіна.
Єдине, чого досяг Трамп своєю присутністю в Сінгапурі, то він зменшив напругу між КНРД і США, яку він, до речі, перед тим сам допоміг піднятися до загрозливого рівня. Є помилкою цю зустріч оцінити як безперечний успіх. Історія знає цілу низку аналогічних зустрічей, де сподівання потому зовсім не виправдалися, навпаки (президент США Вільсон на Мировій конференції в Парижі, Рузвельт зі Сталіним в Ялті, Кеннеді зі Хрущовим у Відні, Рейган з Єльциним в Ісландії, Дж. Буш м. з Путіним…).
Зустріч міністрів закордонних справ у Нормандському форматі з приводу агресії Москви проти України, яка відбулася в тому самому часі паралельно в Берліні, виявила також жалюгідний результат. Зокрема, якщо зважати на такі пекучі і невирішені питання, як повне припинення вогню, доля політв’язнів і полонених, відновлення цілісності і суверенітету України на загарбаних територіях. Усі ці питання, які зачіпають кожного українця, залишаються на рівні status quo. Дослівно, на мертвій точці.
Наша історична доля незмінна – зміцнювати єдність нації і підвищувати боєготовність держави так довго, доки не появиться світло надії на мир і збереження життя країни – в кінці тунелю, другий кінець якого знаходиться в хворій та ізольованій Росії Путіна.
