В Російській Федерації у кінці березня оприлюднили нову Концепцію зовнішньої політики, затверджену указом Путіна [указ № 229 від 31.03.2023]. Документ, очевидно, несе декларативний характер, з майже повним ігноруванням навколишніх реалій (Україна згадується лише один раз, кілька разів НАТО, а більше десяти – співпраця з державами Африки, менше – Китаю та іншим регіонам). Також очевидне нормативне врегулювання так званого «повороту на схід» – по факту освоєння ролі китайського васала, що наводить порядок в окремих зонах впливу КНР.
Але на фоні пропагандивної риторики помітні окремі нюанси, на які варто звернути увагу.
Зокрема згадано про випробування на міцність системи міжнародних цінностей, яка не була узгоджена з усіма гравцями [ст. 4]. Це пряма претензія на зміну не лише правил гри, але й засадничих цінностей. Далі, як приклад, однією з глобальних проблем наводиться використання сили для порушення міжнародного права, що звинувачує саму Росію [ст. 5].
В пункті 13 [ст. 6] країни Заходу звинувачуються у розв’язанні нової гібридної війни через загрози з боку РФ для їхньої гегемонії. Буквально цитуючи «США та їхні сателіти використали застосовані Російською Федерацією заходи з захисту своїх життєво важливих інтересів на українському напрямку як причину для загострення багаторічної антиросійської політики». Цікаво, що тут визнається реактивність дій Заходу на агресію РФ, що може стати готовим доказом у майбутніх міжнародних трибуналах.
Одним із завдань заявлено посилення представництва РФ у Світовому океані, що, поряд з активним проговоренням африканської теми, може свідчити на користь намірів таки завершити будівництво військових баз, насамперед на Червоному морі (в підконтрольному Судані) та в інших регіонах [ст. 8].
Кілька окремих завдань присвячено посиленню позицій російської мови в гуманітарному світовому просторі, а також просуванню російського погляду в інформаційному просторі.
Серед альянсів, на розвиток яких сподівається Кремль, вказані ООН (позиції якої слід укріпити – вочевидь з огляду на вагому долю нейтралів та прокитайсько-російських країн), ШОС, БРІКС, СНД, ОДКБ, Євразійський економічний союз. Це звичний з 2000-го року список. Але тепер сюди включений РІК (Росія-Індія-Китай) – майбутній формат трикутника, про перспективи якого останні кілька років посилено твердить російська дипломатія. Що, як і у випадку БРІКС, протирічить реаліям китайсько-індійської напруги.
Примітне уникнення згадок про Республіку Білорусь. Натомість кілька разів згадується так звана «Союзна держава», що може свідчити про плани остаточно позбавити Мінськ рудиментів суверенітету.
У документі зафіксовано і недавні напрацювання пропаганди – зокрема одним з пріоритетів поставлено запобігання поширенню засобів біологічної зброї у суміжних з Московією державах.
Проявляється тиск санкцій – одним із пріоритетів відзначено зниження залежності російської економіки від дій «недружніх» держав та розвиток непідконтрольних останнім платіжних систем, а також протидія регуляції доступу РФ до світових ринків. Це поєднується із «прагматичною співпрацею з діловими колами недружніх держав».
Слабкі перспективи отримання вимірюваних результатів змушують більше акцентувати на гуманітарному факторі, зокрема протидії так званій «фальсифікації історії» в контексті протистояння «кольоровим революціям».
Висловлені принципи були озвучені під час промови Путіна 5 квітня на прийомі вірчих грамот від іноземних дипломатів, в тому числі від нового посла США в Москві – Лін Трейсі. Під час промови Путін традиційно звинуватив Вашингтон у нібито підтримці «перевороту в Києві», що став причиною «української кризи» (як називає влада РФ агресію проти суверенної держави). Також порцію звинувачень був змушений слухати представник Європейського Союзу, який звинувачено у ініціації геополітичного протистояння з Москвою. Доволі образливо виглядало і одночасне прийняття грамот від посла США і Абхазії, яку майже ніхто в світі не визнає незалежною державою.
Натомість досить багато уваги приділено африканським державам, зокрема новому послу Гвінеї. Путін побажав цій державі «швидкої стабілізації в конституційному руслі» з огляду на перехідний режим після військового перевороту 2021 року, коли був усунутий від влади проросійський президент Альфа Конде.
Але подією дня стали зовсім інші зустрічі. А саме – поїздка французького президента Макрона до Пекіна, в контексті якої представник КНР при ЄС заявив про чітку підтримку територіальної цілісності України включно з Кримом. Це можна розглядати як дипломатичну гру в невтручання, але швидше за все Китаю поки що занадто витратно відкрито ставати на бік Москви. Зрозуміло, що в цьому контексті позиції Москви у світі лише зменшуються, попри великі амбіції, що проявляються у виступах і документах.
Підсумовуючи, виступи російських лідерів та програмові документи відстають від швидких змін реального місця РФ і все більше представляють пропагандивну, а не програмову цінність. Однак окреслені пріоритети, вочевидь, будуть на досяжному рівні дотримуватись, і їх слід враховувати у протидії планам Кремля.
Юрій Олійник
