Агресія Росії проти України – це не просто примха одного божевільного диктатора, який вирішив погратися у блискавичну переможну війну та увійти в історію. Вона є наслідком деформованого стану суспільної думки та має широку підтримку серед пересічних росіян і у вищих ешелонах влади.
Не потрібно сподіватися на акції протесту проти війни, які відбуваються в окремих містах РФ. Вони не мають масового характеру і не є наслідком широкого громадянського руху. Один ОМОНівець з палицею без проблем розганяє кілька десятків росіян, які вирішили сказати «ні війні». Арешти дітей і людей похилого віку за антивоєнні гасла не викликають суспільного обурення в більшості росіян. Навпаки, багато хто зловтішається й аплодує діям вірних псів путінського режиму. Інші воліють мовчати та боятися. Політична й військова еліта також публічно повністю підтримує війну проти України. Адже має такі ж самі імперські погляди на історію, як і господар Кремля.
Загалом для пересічних росіян воєнна авантюра Путіна – це «справедлива та життєво необхідна боротьба з фашистами і нацистами, які захопили владу в Україні». Росіяни мріють про відродження імперії і вважають цілком виправданими плани Кремля загарбати Україну й відновити вплив на решту держав Центрально-Східної Європи. Вони вірять байкам про нацистів та хунту. І про загрозу удару НАТО, яке лише і думає, як би поставити на коліна «матушку Росію».
Заради повернення до реалій 1990 року багато росіян готові на жертви, на падіння рівня життя, на ізоляцію та злидні. Будь-які аргументи, які не відповідають їхньому схибленому світогляду, відкидаються. Незважаючи на шалені втрати, яких ворог зазнав у війні проти України, росіяни все ще вважають свою армію непереможною. Інформація про втрати і поразки відкидається як неправдива, бо б’є по самолюбству та вірі у міф про найсильнішу армію світу.
У Росії немає масового суспільного розкаяння і відчуття провини за агресію проти України. Навпаки, більшість в імперіалістичному угарі чекає на вирішення «українського питання» будь-якою ціною. Жертви російської армії їх мало обходять. У Росії солдати завжди були гарматним м’ясом. Ті ж, хто сумнівається і хоче припинення війни, вважають, що нічого особливого не сталося. Що можна просто перестати стріляти, домовитися і не понести жодного покарання за розв’язану злочинну авантюру.
Частина росіян обурюється: чому від цієї незрозумілої війни мають страждати прості люди? Чому РФ виключають зі спортивних змагань, закривають авіаційний простір та влаштовують економічну блокаду? Чому тепер не можна купувати світові бренди та насолоджуватися доступом до інших благ цивілізації.
Росіяни переважно не відчувають докорів сумління за те, що почали загарбницьку повномасштабну війну в центрі Європи. Будь-які санкції та покарання їм видаються несправедливими. Їм здається, що весь світ проти них, бо хоче завадити Кремлю «відновити історичну справедливість». А Україна чинить спротив не тому, що веде боротьбу за своє існування проти загарбників, а за вказівкою підступних американців і НАТО.
Замість розкаяння у віроломній агресії можна почути виправдання: «нас змусили, ми не могли інакше». Винними у війні є Україна, НАТО, США, ЄС, нацисти, фашисти, світові імперіалісти, Захід, масони… Але тільки не Росія. Заклики зупинити війну та насильство не надто гучні й потужні. Закликів вивести російські війська з української території та деокупувати Крим і Донбас немає взагалі. Росіян більше турбує економічна криза і можливе падіння рівня життя, ніж агресія проти незалежної держави. Та поки що вони не встигли відчути повною мірою економічний колапс, тож переконують себе: Росія може обійтися без світу, а світ без неї – ні. Дехто навіть радіє новій «залізній завісі» та перетворенню країни на аналог Північної Кореї.
Більшість росіян досі виправдовує рішення Путіна як вимушений крок на небезпеку з боку НАТО. Деякі особливі ідіоти навіть на камеру трощать ненависну західну техніку, показуючи, що не бояться санкцій. Ці «скрепоносні» любителі «русского міра» готові жити як у КНДР чи СССР, у тотальній бідності та дефіциті товарів, аби лише не постраждало їхнє схиблене уявлення про світ та місце Росії в ньому.
Особливо «інтелектуальні» громадяни держави-агресора пропонують різноманітні конспірологічні теорії нападу Росії на Україну. Вони не можуть визнати, що РФ – агресор. Що це – неспровокований напад з метою загарбання країни. Тому вигадують нісенітниці про те, що США спровокували Росію на війну. Або що Захід ще раніше домовився з Москвою про поділ України на кілька частин. Ці люди вважають, що світ незаслужено образився на дії Росії. Не зрозумів її ультимативних вимог. Тому Путін має право на застосування сили. А санкції – це несправедливо і незаслужено.
Раціональна думка про те, що Росія має вивести всі війська з території України та повернути Крим і Донбас, навідує голови дуже мізерного відсотка громадян РФ. Воно й зрозуміло: думати так – означає йти наперекір внутрішньому світогляду. Ламати фундамент своєї деформованої ментальності, в якій Росія – це особлива держава, яка має право не поважати суверенітет інших.
Багато росіян відкидає факти. Вони називають агресію «визвольним походом». А знищення українських міст – наслідком обстрілів ЗСУ, фейками і провокаціями. Російські військові злочинці на зразок Гіркіна радіють, що принесли на українські землі смерть. І обурюються, чому російська армія не діє ще агресивніше і не проводить масових бомбардувань. Вони також дивуються, що українці не зустрічають окупантів з квітами. І пояснюють це «пропагандою нацизму», яка велася протягом восьми років в Україні.
Коли Путін оголошував плани знищення України, він називав одним із завдань окупантів «денацифікацію і демілітаризацію» нашої держави. Натомість отримав мілітаризацію і різке зростання національної свідомості. У ці важкі трагічні дні в боротьбі з підступним ворогом прискореними темпами формується єдина українська нація. Що ж до Росії, то її очікує деімперіалізація.
Путін – частина російського суспільства. Його погляди на історію та претензії на відродження імперії сповідує велика кількість населення РФ. Спокуса імперією – один з основних маркерів, який збуджує фантазії хворого суспільства. Можна прибрати Путіна, але імперський світогляд й інфіковані ним носії залишаться. І вони винесуть на вершину влади у Кремлі нового диктатора, який знову створюватиме проблеми усьому світу. Щоб цього не відбулося, метою світової антиросійської коаліції має стати деімперіалізація Росії.
Ми не знаємо, у якій формі відбуватиметься і скільки часу займе процес деімперіалізації держави-агресора. Але він має бути реалізований. Цілком можливо, що це приведе до розвалу Росії чи громадянської війни всередині країни. Можливо, деякі сусіди також схочуть поживитися рештками колоса, який перебуватиме у стані агонії. Тим паче, що історичні підстави це зробити в них є. Нас не повинна хвилювати доля Російської Федерації. Головне завдання – деімперіалізувати цю агресивну державу та її населення.
Петро Герасименко
