Медицина є тим критерієм, який визначає ставлення держави до кожного громадянина та тих, хто стоїть на її захисті, зокрема.
Переломним моментом для української медицина стала війна з її передвісником – розстрілами на Майдані. Чи готова вона тепер визнавати свої помилки, а тим більше їх виправляти?
Зі Звіробоєм (Сергієм Мерчуком) ми познайомилися на фестивалі в Луцьку влітку 2015 року. Раніше перетиналися під час обстрілів на майдані у лікарні, до якої звозили поранених. Серед них були також друзі Сергія.
За цей час він служив у полку спецпризначення «Азов», пройшов курс тактичної медицини «Захисту Патріотів», повернувся до цивільного життя і зараз працює у Патрульній поліції Луцька.
Під час нашої розмови Сергій пригадує лютневі події 2014. Поранили одного з побратимів Василя Мойсея: «Бачачи поранення Василя, знаючи поранення, які були на Сході та маючи навички з першої допомоги, зараз я можу сказати, що його можна було б врятувати».
Коли Мойсея переклали зі щита, на якому його переносили до швидкої, Звіробій побачив калюжу крові. Уже потім, коли чоловік був у Прокуратурі, дізнався з фото що поранення було наскрізне: «У Василя куля пройшла на виліт. Я бачив лише дірку зверху, яку заткнув і кров зупинилася. Тепер я знаю, що в аптечці є плівка, якою треба закрити дірки з обох сторін».
Сам Звіробій отримав близько восьми легких поранень по всьому тілу. Резинова куля зробили рану глибиною три сантиметри. «Коли я прийшов до лікарні, сказав, що працюю на СТО і наткнувся на штир», – зізнається Звіробій. «Лікар вийшов і чую говорить по телефону, що в нього майданівець і щоб мене забрали». Сергій пішов з лікарні і повернувся на Майдан, де його лікували.
Таких схожих доль є чимало. Старший пластун-скоб та командир першої роти тепер розформованого батальйону «Гарпун» Богдан Кухарук також після майдану пішов в АТО. Він двічі проходив навчання з першої допомоги у «Захисті Патріотів».
22 липня 2015 року поблизу блокпосту між містами Авдіївка та Ясинувата разом із побратимами з «Гарпуну» та 74-го розвідувального батальйону, виконуючи завдання, підірвалися на міні.
П’ятеро з восьми отримали поранення, двоє дуже важкі, один із поранених – бойовий медик групи, на якого розраховували найбільше. Богданові довелося надавати першу допомогу та евакуювати товаришів.
«Перша секунда – неясно, що трапилося. Потім крик і стало зрозуміло, що сталася біда. Лише після десятої хвилини я почав діяти усвідомлено», – пригадує події Богдан. «14.10 – я пам’ятаю всім писав маркером час накладання джгутів». Далі пройшло близько 30 хвилини, поки першого пораненого понесли до машини. Важких забрали швидкі, двох інших хлопців Художника та Кабула Богдан повіз на своїй машині до Костянтинівки.
З одним із поранених, яких рятував Богдан, ми зустрілися в Києві після його виписки із госпіталю. Павло Білоус або ж Кабул був тим самим медиком бойової групи, який отримав поранення руки, ноги, наскрізь пошкодженою була грудна клітка та легені.
Павло залишався при свідомості та підказував Богданові, що робити. «Це добре, що я знав, що таке пневмоторакс і скільки в мене є приблизно часу. Я зразу сказав Куку(авт. – Богдан Кухарук), щоб віз мене туди, а не в інше місце, де могли б не довезти», – пригадує Павло.
Богдан привіз поранених до Костянтинівки. Павла відразу забрали в операційну, решту довелося везти до іншої лікарні, адже операційна була одна. «Художника в приймальній перемотали, але загальної допомоги не надали. Лікар сказав, що операційна буде Кабулом зайнята, і якщо чекати 2 години Художник просто втратить ногу». Хірург перетелефонував до Артемівська і домовився за операційну. Ногу вдалося врятувати.
Павло у Костянтинівці пролежав близько трьох годин: «Коли прийшов до тями, якісь мухи наді мною літали. Махаю, кажу, щоб щось з ними зробили, а мені відповідають: «А. Вони і нас дістали». Якесь таке ставлення». Потім його пораненого перевезли до госпіталю в Дніпропетровськ, а далі– до Києва.
Кабул починав служити на Сході у 25 батальйоні. Спочатку був зв’язковим, згодом почав допомагати начмеду та перекваліфікувався у медика групи. На цій же посаді він пройшов курс Медика військ спеціального призначення у «Захисті Патріотів» та перейшов до батальйону Гарпун.
Павло розповідає, що дуже слідкував за тим, аби ніхто з бійців не відправлявся в АТО не пройшовши навчання з тактичної медицини та не виходив на завдання без аптечки.
«Було ж таке, коли в сусідні окопи наші хлопці кидають турнікет, а його викидають назад і кажуть: «Хлопці, дайте нормальний джгут». Вони таких не бачили», – пригадує Павло.
Єдиним критичним випадком, який трапився з його батальйоном, був вибух 22 липня, коли довелося допомогу вже надавати самому собі та підказувати побратимам, що робити.
Час не можна відмотати назад, бо життя не знає умовного способу. Тут доречним стає пластунське гасло «Готуйсь!». Щоб уникнути втрат, треба бути готовим брати відповідальність за власне життя та життя того, хто поруч.
Будувати нову медичну систему треба вже зараз, а не лише говорити про неї і не лише тоді, коли на країну звалиться чергова порція шокуючих подій.
Український філософ Григорій Сковорода писав про повільну постійність, коли розвиток можливий через поступове та системне навчання. У центрі цінностей, як й інші європейські просвітники, Сковорода ставив людину та її життя.
Так само зараз має зробити українська медична система – поставити у центр уваги пацієнта та зробити людину метою, а не засобом для досягання мети. Це ті зміни, з яких треба почати, щоб нація залишилася живою.
