Кілька років тому Українська Видавнича Спілка імені Юрія Липи перевидала збірку надзвичайно актуальних нині новел Леоніда Мосендза «Людина покірна», яка отримала добрий відгук серед читачів. Пропонуємо до вашої уваги влучну рецензію доктора Дмитра Донцова на перше видання цієї книги (Львів, видавництво Івана Тиктора, 1937 року), поміщену в Х томі вибраних творів Донцова.
Ред.
«Новели Мосендза – давнього співробітника ЛНВ-ка і Вістника, як пише сам автор, – «Це частина «цілком вільних конверзацій» у «цілком вільному клубі». Було це на початку нашої доби. Душі, плекані на засаді медитації, починали поволі усвідомлювати, що єдиною життєвою засадою є чин. Душі, плекані на засаді оборони – пасивній засаді усіх покірних, починали усвідомлювати, що запорукою перемоги є засада цілком протилежна – напад. Кілька портретів людей із цієї провесни «нашої доби» – доби українсько-російської війни, портретів хвилюючо молодих і сильних, дає нам автор у своїй збірці. Ці новели – це міцний протест нової людини проти драглистих душ, проти так званої «культури вівце-людей», що дає себе так легко нищити всякому брутальному чоботові. Є щось із дивного і давнього чару мудрості наших «прадідів великих» у чині, у філософії і в сентенціях нових людей Мосендза. «Брате, на різню привозять лише свійську худобу, а вільні звірі гинуть як вільні». Або «не висвітлювати, а реагувати… Ось сенс життя!», не безплідна «самообсервація», не пристосування «покривлених душ».
З тим сенсом життя, не надуманим чи вичитаним, а закоріненим у глибині їхніх героїчних душ, живуть і вмирають герої новел Мосендза. Про автора пише в передмові Л.Нигрицький: «У своїх писаннях він холодний, а стиль його має блиск сталі». Так воно і є. Його стиль скупий і неначе вмисно неуважний. Але автор має що сказати (річ рідка у нас), тому й слова його б’ють, мов батіг. Зрідка висмикується йому дещо з його таємниць творення: «Я ще кілька разів перезгадав, так би мовити, її (козацької драми) перебіг. Порівняв відоме, поінформувався про незнане, доповнив правдоподібним» (с. 104). Автентичність у Мосендза загублюється, а оповідання його – це літературна творчість найліпшого роду, де життєвий досвід не забиває акції, а радше її прискорює, а намір (тенденція: жахливе, але правдиве слово!) не виступає провідничо. Мосендз не має нічого спільного з тими нашими письменниками, що, бажаючи описати «правдиве життя», займаються ексгібіціонізмом. Мосендз є «злий», бо до «вівце-людей» не знаходить ні дрібки «щиро людського співчуття». Але зате до тих інших, до людей «нашої доби», до них він може вибухнути сильним і ніжним ліризмом, наприклад, як згадує про той «шарлатанний дев’ятнадцятий рік» на Україні, про його «суховійну весну й пустельно гаряче літо», в яких відроджувалася «черкаська завзятість», який «запалював вогнем волі» його Батьківщину, «випікав з серця оману братерства» та робив із нас, ще вчора дітей, людей і людину.
Тим гарячим вогнем правдивого натхнення пахтить і від новел Мосендза, одного з найкращих, коли не найкращого, з наших живих новелістів».
З питань придбання книги звертайтеся за тлф. (044) 234-70-20, (067) 110-32-36 та за адресою вул. Ярославів Вал, 9, пом. 4, Київ, 01030
