У 2014 році, разом із відносною стабілізацією лінії розмежування після Мінських домовленостей, самопроголошена влада ДНР та ЛНР фактично почала виконувати функції держави на зайнятих територіях. Тож не дивно, що люди часто адресують свої питання вже цій фактичній владі й, безперечно, виступають із критикою на її адресу. Якими є ці протести? Хто бере у них участь і які питання вони піднімають? А головне – наскільки такі виступи можуть стати підґрунтям для формування політичної опозиції, яка б могла реально тиснути на владу ДНР та ЛНР, впливати на прийняття рішень, пропонувати альтернативи та визначати напрям розвитку невизнаних республік у майбутньому?
Центр соціальних та трудових досліджень вже повідомляв про низку протестів проти або з критикою самопроголошеної влади на Сході України у 2014 році. З початку так званої Російської весни і до кінця 2014 року відбулося мінімум 69 протестів, учасники яких виступали проти сепаратизму, вимагали соціальних виплат і ліквідації заборгованостей із заробітної платні, дотримання громадянських прав.
У червні-жовтні 2015 року на території ДНР/ЛНР тривають протести проти сепаратизму. Часто проти політики самопроголошеної влади виступають за допомогою анонімних графіті та інших символічних дій. У цій творчості висловлюється і підтримка ідеї єдності України, і критика самопроголошеної влади, проекту “Новоросія”, політики Росії та її президента. За останніми даними Центру, з початку року й до кінця жовтня надійшло близько 29 повідомлень про графіті різного рівня виконання, цензурності та креативності з Донецька, Алчевська, Антрациту, Луганська (8 травня, 11 травня, 1 вересня, 30 вересня, 15 жовтня), Краснодону, Ровеньків, Красного Луча.
Повідомляючи про подібні символічні акції, слід пам’ятати, що для їх реалізації достатньо кількох людей. Тож кількість графіті не має вводити в оману щодо масовості таких настроїв.
Як мінімум одна з таких акцій протесту була репресована: 8 липня з патріотичної групи “Український Луганськ” у соцмережах було поширено повідомлення про затримання бойовиками кількох хлопців, які малювали на стіні український прапор.
Символічні протести мешканців Донбасу набувають і інших форм. Наприклад, 19 серпня на фасаді торгового центру “Майдан” у центрі Донецька невідомі вивісили прапор України.
Відкриті вуличні протести, що висловлюють критику та невдоволення політикою влади, соціально-економічним становищем, ступенем дотримання громадянських прав, теж трапляються, хоча наражаються на репресивні заходи з боку влади республік.
Портал “Інформатор” повідомляє, що 28 липня у Первомайську мітинг “проти хунти”, підготований бойовиками ЛНР до приїзду спостерігачів ОБСЄ, переріс у стихійну акцію протесту проти керівництва республіки. За словами інформатора порталу, участь в організованому мітингу оплачували. “Враховуючи відсутність зарплат, проблем з охочими не було”. Однак після від’їзду представників ОБСЄ мітинг переріс в акцію протесту проти керівництва республіки. “Присутні почали висловлювати своє невдоволення ситуацією в місті. Їх підтримали місцеві козаки”, – повідомляє очевидець. За його словами, акцію розганяли місцеві представники міністерства держбезпеки ЛНР.
Також з початку року було зафіксовано близько 10 страйків. Якщо у січні протестували лікарі та вчителі, то з початком квітня почали страйкувати працівники шахт. У період червня-жовтня отримано повідомлення про 7 шахтарських протестів, 6 з яких є страйками.
15 липня у місті Красний Луч близько 100 гірників шахти “Новопавлівська” (ДП “Донбасантрацит”) влаштували акцію протесту, яку розігнали бойовики ЛНР. Приводом стала націоналізація “Донбасантрацит” республікою. Разом зі зміною форми власності, за словами працівників, суттєво зменшилася зарплатня, погіршилися умови праці.
28 липня повідомляється про зрив пікету біля офісу ВАТ “ДТЕК Свердловськантрацит”. Робітники збиралися висловити претензії керівникам вугільного холдингу з приводу урізання і затримок заробітної платні. Однак про запланований захід дізналися бойовики з місцевого представництва міністерства держбезпеки ЛНР, їм було наказано знайти організаторів та провести з ними “роз’яснювальну роботу”.
10 вересня зафіксовано початок багатоденного страйку працівників шахти “Ясинівка” у Макіївці Донецької області. За повідомленнями місцевих жителів у соцмережах, зарплатню шахтарі не отримують вже понад півроку. Згодом надійшло повідомлення про арешт організаторів міністерством держбезпеки ДНР на невизначений термін.
6 жовтня у Макіївці жінки гірняків вийшли на мітинг із вимогами ліквідувати заборгованість із заробітної платні їхнім чоловікам.
Щодо соціальних виплат, то кількість протестів від початку літа скоротилась. Так, останнє повідомлення про протест з вимогами виплати пенсій було зафіксовано 30 червня у Краснодоні.
Як бачимо, соціально-економічні протести відбуваються зі значними утисками – повідомляється про розгони мітингів, арешти, погрози, стрілянину, насильство з боку бойовиків та керівництва республік. Дані моніторингу свідчать, що репресій зазнає майже кожен другий протест із соціально-економічними вимогами. Кількість же поступок на користь протестувальників значно менша за чисельністю: у 2014 році зафіксовано лише одну, у червні-жовтні 2015 року – дві, одна з яких є частковою.
Отож, на території ДНР та ЛНР відбуваються протести проти політики республік та сепаратизму. Втім, вони не набувають чіткого політичного вираження. По-перше, йдеться радше про окремі дії, аніж про рух, який має внутрішню організацію. Більшість цих дій була здійснена невідомими особами, що зрозуміло, зважаючи на репресії. Але це не надто сприяє можливості солідарності та формування низової опозиції.
У такій ситуації саме соціально-економічні протести найчастіше стають публічною формою висловлення невдоволення владою самопроголошених республік. Втім, рівень їх організованості також низький. Більшість їх організовано безпосередньо постраждалими громадянами, що вимагають розв’язання нагальних проблем: профспілками, робітниками шахт та підприємств, жителями, чиї домівки потрапили під обстріл або були розграбовані. Учасники цих протестів не виголошують системних політичних вимог, які могли б мати довгостроковий вплив, наприклад, на рішення щодо соціальної політики або фінансування регіону.
При цьому виникнення реальної політичної опозиції “згори” теж виглядає малоймовірним. Наявна політична боротьба точиться між угрупуваннями, які зазвичай навіть не намагаються озвучити опозиційну точну зору та прив’язати її до критики простих громадян, яка звучить на вулицях під час опозиційно налаштованих протестів. За таких умов і в ситуації, коли ці опозиційні протести є розрізненими, неорганізованими та зазнають репресій, опозиційна точка зору на території під контролем ДНР та ЛНР, скоріш за все, ще довго не буде представляти реальної альтернативи їх теперішній владі.
