Йосиф Сірка
Голодомор є класичним прикладом радянського ґеноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме – винищення української нації.
–Рафаель Лемкін, американський юрист
Ще кілька днів тому у різних ЗМІ появилася інформація про „грізну” заяву московського Патріарха Кирила, мовляв, Російська православна церква (РПЦ) ніколи не погодиться на незалежність Української церкви від Московського патріархату. Володимир Ґундяєв (від давньомордовського імені Ґундяй) міг пропустити таку „деталь”, як всенародний Референдум 1.12.1991 р., який вперше відбувся на території колишньої комуністичної імперії . І саме Патріарх Кирил повинен би знати, що на тому Референдумі 90,32% громадян України вільно і добровільно проголосували за НЕЗПЛЕЖНІСТЬ України!
Коли б Патріярх РПЦ та Президент РФ зрозуміли, що волевиявлення українців на Референдумі за Незалежність є незворотнім, то сьогодні не було б понад 10 тисяч жертв кривавої неоголошеної Росією війни. І саме служителі РПЦ МП, які не тільки посвячували зброю терористів, але й самі бралися за неї щоб вбивати братів по вірі, довели, що вони не мають морального й етичного права заперечувати незалежність Української православної церкви.
Московські попи й досі не усвідомлюють, що справжня церква є завжди незалежна, бо вона дбає не про інтереси будь-якої держави, але, в першу чергу, про людську душу, бо віра – це щось особисте. А щоб краще знайти шлях до душі людини, то церква у цілому світі користується мовою народу, чи племені серед якого вона діє. І саме цього Російська православна церква ніяк не розуміє, оскільки їй йдеться не про душу людини, не про любов до ближнього, а про панування імперії. Тому РПЦ Московського патріархату подбала про побудову пам’ятника Київському князю Володимирові у Москві, але нічим не сприяє припиненню безглуздої війни Росії проти України.
При цій нагоді слід пригадати, що минулого року в Чехії появилася книга чеського історика і теолога, проф. Карлового Університету в Празі Мартіна Путни ( Martin C.Putna) „Постатті з культурної історії російської релігійності” (Obrazy z kulturních dějin ruské religiosity, 2015). О.Пеленська провела з науковцем інтерв’ю на “Радіо Свобода” („Режим Путіна поєднує релігію і комунізм – чеський історик”, 25.11.16).
Оскільки вчений розглядає історію християнства в Росії в контексті її історичного розвитку та вказує на значення таких постатей, як київський князь Володимир Великий, то він звертається також до ролі релігії в сучасному світі.На думку чеського історика Мартіна Путни, «не можна цілком однозначно сказати, що князь Володимир не мав нічого спільного з Росією, безумовно, там є хоча б часткове право на нього посилатися. Та все ж було б помилкою говорити, що князь Володимир є основоположником Росії як такої і що, передусім, вони мають на нього право, чи навіть тільки виключно вони володіють своїм правом на нього».
В інтерв’ю професор Путна слушно звернув увагу на те, що режим Путіна – це гібридний режим в тому сенсі, що комбінує посткомуністичну риторику, риторику релігійну і також риторику національну. Якщо у ХХ столітті здавалося, що церква і комуністи один одному протистоять, то у ХХІ столітті видається, що в авторитарних режимах вони один одного цілком добре доповнюють.
Коли приглянутись до прагнень політики Путіна за допомоги «єдиної» церкви утримувати Україну колонією Росії, то стане зрозуміло, чому Патріарх РПЦ прагне контролювати Україну та категорично виступає проти незалежної української православної церкви. А постала ця церква у Київській Русі ще тоді, коли Москви не було на жодній мапі світу. Тому що священики та монахи Київської Русі занесли Христове вчення та його церкву і в Москву, то це не дає москалям право привласнювати собі Київського князя, чи, навіть, історію Київської Русі.
Якщо у Патріарха Кирила менше можливостей проявити свої зусилля за збереження імперської Росії (русский мир невдається, а незалежна Українська помісна церква є лише питанням часу), то Путін має більше можливостей проявити себе ініціатором відновлення імперії. Звичайно, кремлівська пропаґанда вже використала «арґумент» – «допомоги російськомовним», але учасники добровольчих батальонів, які зупинили російську інвазію на Донбасі та Луганщині, звели «арґумент» Путіна нанівець.
Понад 10 тисяч жертв та мільйони переселенців після російської аґресії, стали найпереконливішим доказом того, якої «допомоги» отримали люди, з-поміж яких багато вірили кремлівській пропаґанді. Та Путін використовує пропаґанду не тільки через радіо,ТБ та друковані ЗМІ, він вдало викориcтовує навіть такі заходи, як «міні-іспити з ґеоґрафії для обдарованих дітей». Він не тільки присутній на таких подіях, але й сам бере в них участь.
Отак він на згаданому «міні-іспиті» поставив (цілковито «випадково») 9-річному Мирославові запитання: «Де закінчуються Кордони Росії?» Хлопець розпочав відповідь: «Кордони Росії закінчуються через Берінґову протоку з США…» На що Путін реаґував: «Кордони Росії ніде не закінчуються!» Під оплеcки присутніх президент Путін додав: «Це був жарт».
Цей «жарт» кремлівського «імператора», був не так «жартом», як переконанням самого Путіна. Якщо взяти до уваги те, що від розпаду комуністичної імперії російський керівник вже довів світові, що він не визнає кордонів і порушує їх тоді, коли сам захоче. Отак і відбулись напади на Чеченську Республіку, на Грузію, на Український Крим та Донбас, на повстанські сили проти Асада в Сирії.
Але було б помилкою вважати, що «жарт» Путіна про Росію без кордонів є лише його ідея, яку він вже 2014 р., після анексії Криму, дуже чітко висловив: «Наша країна буде і надалі енергійно відстоювати права росіян, наших співвітчизників за кордоном (тут сам Путін визнав, що кордони таки є – йс), використовувати для цього весь арсенал наявних засобів – від політичних і економічних до передбачених в міжнародному праві гуманітарних операцій, права на самооборону”.
Не менш переконливим був 29 серпня цього року і прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв, який сказав, що «нас не можна розділити кордонами, ми пов’язані один з одним на глибинному рівні ‒ звичайно, красивою і багатою російською мовою, славною історією нашої країни, великою культурою наших предків».
Світова спільнота стоїть перед важливою проблемою, бо один з постійних членів РБ ООН з правом вета – Російська Федерація демонструє перед світом іґнорування Міжнародного права про суверенітет, про міжнародні кордони, про людські права на існування і вільний розвиток, про право на незалежність. Крім того, член цієї міжнародної організації використовує і церкву у своїх шовіністичних цілях, забуваючи, що релігія це приватна справа кожного, це cфера духа, а не влади.
Торонто, 27.11.16 р.
