Не можу не відреагувати на пост Геннадія Друзенка, очевидно – майбутнього кандидата в Президенти України. Сам матеріал, що з’явився у його ФБ, називається «Карма Бандерства». У ньому новий політик нарікає на проблему «глорифікації Бандери» в Україні. Мовляв, Бандера має заслуги перед Україною, але оскільки він був «тоталітарною людиною» недобре, що в Україні «культ Бандери» і це, на його думку, «хибний шлях».
Може Друзенку не подобається, що нинішній український спротив окупантам нагадує спротив українських націоналістів минулих часів? Ми бачимо, як в російському тилу і на окупованих територіях у військових злочинців і зрадників відриваються ноги і голови від раптових вибухів. Чим відплатні акції бандерівців по відношення до окупантів і зрадників у 30-40-х роках минулого століття відрізняються від методів сучасної війни?
І чи є в Україні культ і глорифікація Бандери? Жоден з українських військових підрозділів не носить ні його імені, ні імен його ідейних сподвижників, чий вклад у справу здобуття незалежності надзвичайно важливий. У нас держава часто називає бойові підрозділи іменами історичних постатей, які відомі хіба вузькому колу істориків. Скільки держава зняла фільмів про Бандеру? Скільки держава видала праць Степана Бандери, Ярослава Стецька, Степана Ленкавського та інших теоретиків та практиків українського націоналізму? Ніскільки! Нуль! Чи, може, Міносвіти внесло їх твори до навчальних програм? Знову ж – ні.
Друзенко нарікає на перейменування вулиць та встановленні пам’ятників Бандері? Так це робиться швидше всупереч офіційній державній політиці. І цю справу переважно рухають регіональні активісти і місцеві депутати. Популяризацією його ідей займається лише невелика група ентузіастів, яка щороку проводить Бандерівські читання, два невеликі музеї в його рідному селі Старий Угринів та в місті Стрий, де він навчався. Його твори та твори його однодумців спеціалізовано видає лише одне видавництво «УВС». Навіть архів бандерівської ОУН досі не є надбанням української держави і досліджується та впорядковується невеликою групою активістів.
Особливо хотів відзначити позицію автора матеріалу на тему хто на, його думку, мав би зайняти місце Бандери в українському соціумі, цитата: «Щойно з пантеону українських героїв зникають ідейні опоненти Бандери – той самий митрополит Андрей, філософ та публіцист Микола Шлемкевич, автор блискучого есею «Галичанство», засновник УПА Тарас Бульба-Боровець, Іван Багряний, але також і Микола Скрипник, Микола Хвильовий, Олександр Довженко, Сидір Ковпак…» Як вам, в один ряд ідейних противників Бандери поставити митрополита Андрея Шептицького і керівника радянських диверсійних загонів часів 2 світової війни Сидора Ковпака? Друзенко не знає біографії керівника районної заготконтори Ковпака? У чому взагалі значення і цінність цієї особи для сучасної України? А як вам спроба протиставити Бандеру, ревного греко-католика, постаті Митрополита Андрея? Так, були певні вислови з його боку, які критично оцінювали боротьбу українських націоналістів проти поляків. Але в цілому він схвалював і підтримував національно-визвольну боротьбу українського народу. Більше того, він привітав Акт проголошення Української Держави, який бандерівці оголосили 30 червня 1941 р. у Львові.
Для чого майбутній кандидат в президенти України саме зараз згадав Бандеру? Як на мене, у повітрі для декого запахло виборами. Попри те, що країна стікає кров’ю на фронті війни з Кремлем, новоспечені політики стали на шлях гонитви за голосами виборців.
За часів незалежності промосковські політичні сили і їх медіа, як в Україні, так і за її межами, довго формували негативний імідж українських націоналістів. Відверто шельмували їх ідеали боротьби, клеїли ярлики, безпідставно паплюжили і навіть демонізували. Це було трендом, який підживлювався грошима Москви і місцевих олігархів. Тут не можу не згадати донецьку газету «Салон Дона і баса», яка належала медіахолдингу Рената Ахметова і яка послідовно лякала жителів Донбасу «бандерівщиною».
Регулярно українських націоналістів оббріхували також і російські телеканали, які вільно транслювалися свого часу в Україні. Ця діяльність не була безплідною і в Україні частина населення і досі перебуває в полоні радянських стереотипів стосовно українських націоналістів та їх лідера Степана Бандери. І це має електоральне відображення. Очевидно, саме для виборчого хайпу деякі нові політики намагаються вчергове піддати сумніву роль Бандери у процесі здобуття державності України. Ницій миті здобуття пару відсотків голосів на виборах хочуть принизити роль людини, ім’я якої надихає захисників України, але яка, нажаль, до цього часу не здобула належного від держави Україна. Хоча я не виключаю й інших мотивів. Я вже колись писав, що майбутню колону Москви на українських виборах очолять учасники бойових дій і волонтери. І Друзенко, який раптом нізвідки взявся на білбордах по всій країні, якраз відповідає таким критеріям. І я допускаю, що зараз ми спостерігаємо формування такої політичної групи навколо нього. Принаймні скоро ми побачимо хто буде поруч з політиком Друзенком. Чомусь мені здається, що там суспільству намагатимуться продати чергову порцію «миролюбивих інтелектуалів» і «русскоязичних блогерів». І формально вони будуть заслужені і за Україну, а реально – ні. Будьмо пильними!
Олег Медуниця, Голова ОУН (б)
