Ігор Лосєв
Група польських та «українських» істориків підписали спільну декларацію про протистояння наших народів і про нібито спільну оцінку подій на Волині в 1943 році. Деякі з істориків, що мають український паспорт, назвали це діалогом. Але те, що сталося, більше нагадує цілковиту капітуляцію української сторони перед польською.
В цій декларації пишуть про український терор проти поляків, але замовчують чи штучно примушують польський терор проти українців.
«Українські» історики взяли на ідейне озброєння польські наративи, звірства поляків проти українців називають пише «відплатними акціями», брутально засуджуючи ОУН-УПА і не знаходячи слів засудження для Армії Крайової , батальйонів хлопських та інших польських збройних формацій.
«Українські» історики пропонують українцям не порозуміння з поляками, а повне визнання польських звинувачень.
Зрозуміло, чому польські державники-імперіалісти ненавидять ОУН-УПА, бо ці організації були лідерами національно-визвольної боротьби українського народу проти польських колонізаторів, саме через ОУН-УПА польський колоніалізм ніколи не почувався спокійно на загарбаних українських землях. Поляки хочуть засудити українських повстанців і виправдати своїх колонізаторів.
Хочу нагадати, що народи Азії і Африки без жодних церемоній вирішували питання визволення від колоніального панування європейських держав. Це ввійшло в прикрий досвід англійців у Кенії, Малайзії, Родезії, це спіткало французів в Алжирі, де на момент повстання корінного арабського населення французи прожили вже 150 років. Але нікому в цих європейських державах не спадало на думку звинувачувати аборигенів у надмірній брутальності їхнього антиколоніалізму.
Поляки прагнуть засудження національно-визвольної боротьби українців, засудження ОУН-УПА, водночас жадають героїзації польських бойових структур.
«Українські» історики справжньої мети поляків не помітили і підтримали польський шантаж України. Цей шантаж сьогодні, під час геноцидної війни, що її веде проти нашої нації російський імперський фашизм, є доволі прозорим: мовляв, якщо не станете на коліна, якщо не визнаєте польської версії історії, то ми вам заблокуємо кордон (що польські «фермери» вже робили, викидаючи на землю українське збіжжя, хоча українські селяни збирали його в Україні під російськими обстрілами, натрапляючи на російські міни), припинимо допомогу, викинемо з Польщі українських біженців…
Ми вдячні за те, що Польща прийняла наших мирних людей в 2022 і 2023 роках. Але не варто забувати, що якби не героїчна і жертовна боротьба наших вояків на фронті, то сьогодні російські танки вже стояли б у Варшаві, Кракові, Вроцлаві та Любліні, а НАТО б проводило довгі наради щодо виконання відповідного пункту свого Договору…
Якщо вже говорити про компроміс, а не про капітуляцію, то він був за часів президента Польщі Олександра Кваснєвського і президента України Леоніда Кучми і формулювався так: «Пробачаємо і просимо пробачення!» Це єдино можливий компроміс між нами. Саме такий компроміс був між поляками і німцями, хоча німецьке панування над Польщею в 1939-1945 р. р., коштувало полякам мільйонів жертв. То чому ж поляки не хочуть примиритися з українцями так, як примирилися з німцями?
А нам ніколи не можна зрікатися своїх героїв на догоду агресивним опонентам, ніколи не можна поступатися шантажу.
