Саме такі запитання виринають, коли в українських ЗМІ читаєш про українське місто в Луганській області Сєверодонецьк (в УРЕ це місто назване Сіверськодонецьк, Сєверодонецьк та Північнодонецьк, мовляв – вибирайте). Зі символікою комунізму більшість погоджується, хоч ще повно таких, що будуть твердити: це наша історія. У всякому разі, про декомунізацію прийнято закон і тут можна викручуватися, але хоч вже „видно світло в тунелі”.
А що зробити з деколонізацією, яка також може спиратися на історію, бо колоніяльна політика попередніх століть в Україні запустила глибоке коріння не тільки у топоніми, але й у душі нашого народу. Хто жив при режими СССР, той пригадує, що русифікація в Україні заторкувала не тільки освіту, культуру, але й топоніми, які повинні були знищувати відмінність від російського. Тому замість Травневого робили Майское, а замість Дідовичі – Дедовичи.
Сєверодонецьк тут показує цілковито іншу сторінку колоніяльної большевитської влади. Саме місто було засноване щойно 1931 р. і було довгий час знане як „селище міського типу” під назвою Лисхімстрой. 1950 року партія вирішила перейменувати місто, що й сталося без всякого обговорення, бо в той час замість народу все вирішувала партія. У Лисхімстрою вирішив все обком партії, який, як і по всій Україні, виходив з російської мови, щоб дати назву містові.
Оскільки для більшості росіян та інших національностей, які тут працювали в хімічній промисловості, назва річки Сіверський Донець дуже асоціювалася з Северный Донец, який так називали ще за „батюшки-царя”, бо їм Сіверський нічого не промовляв, то і вийшов Северодонецк. Для українців навіть переклали на Північнодонецьк, щоб і їм “пояснити”, що сіверський – це северный.
Московських окупантів не цікавило, що існували колись сіверяни (одне зі сх.-слов. племен, що існувало сіверське князівство, сіверські міста – Новгород-Сіверський, Глухів, Путивль та ін., бо ж вони і річку Сіверський Донець перейменували на северный, хоч з логікою воно не сходилося, бо ж він навіть не був на півночі.
Після проголошення незалежності «знавці» та «критики» зосереджувалися на тому, чи писати Сєвєро-, чи Сєвереродонецьк і ніхто не звертав увагу на те, що не написання, але сама суть северо- не відповідає жодним правилам і тим більше гідронімові Сіверський, від якого, нібито-то, й мала походити назва міста.
Під сучасну пору журналісти, замість уникати блуду , який цілому світові «підсунули» комуністи обкому, і вперто триматися Сіверськодонецька, то повторюють неграмотність колишніх номенклатурників Сєверодонецьком.
І.Магрицька у репліці «Чиста мова» в інтернеті ще 16.2.15 р. звернула увагу на те, що у ЗМІ місто, в якому зараз знаходиться Луганська обладміністрація, називають Сєверодонецьком. Вже 11 місяців тому вона зауважила, що це місто
слід іменувати Сіверськодонецьк, бо цей топонім походить від слів Сіверський Донець і знаходиться на схід від Донецька.
Невже ж неграмотність і забаганки колишнього обкому запустили таке коріння, що і здоровий глузд їх не може подолати?
Може слід боротись не тільки за декомунізацію, але і за деколонізацію – бо і те і інше принесли Україні не тільки горе, яке знищило українські вольності, козацьку славу, голодомори та русифікацію, яку наглядно бачимо у назві міста над Сіверським Дінцем.
Йосиф Сірка, Торонто
