Можна довго робити вигляд, що т.зв. перемир’я насправді означає припинення російсько-української війни на фронті й поза ним. Звичайно, можна все пояснювати категоріями політичної боротьби, натомість ми пропонуємо поглянути на ситуацію в країні в світлі понять окупації та колабораціонізму.
Ні для кого не є секретом, що Комуністична партія України нарівні з Партією Регіонів України протягом всього часу свого існування виступали на боці інтересів Російської Федерації та підтримували зв’язок з Кремлем. Доходило навіть до того, що прямо в приміщенні Донецької обласної державної адміністрації знаходилося представництво уряду Москви. Щойно дійшло до початку окупації Донецької та Луганської області – більшість офісів Партії регіонів та КПУ стали осередками набору рекрутів до лав терористичних організацій ДНР та ЛНР. Враховуючи рівень партійної дисципліни в цих двох партіях, уявити собі, що така діяльність не була санкціонована згори, просто неможливо. Численні провідні члени двох партій посіли місця серед окупаційної адміністрації та терористичних загонів.
Найбагатша людина Донбасу Ринат Ахметов брав безпосередню участь в розпилі українського бюджету разом з родиною Януковичів. Подейкують, що мав пряме відношення до цілого ряду терористичних угрупувань, створених на території Донбасу. Натомість, він перебуває на волі й проти нього та його численних спільників не почато жодної кримінальної справи. Очільник Партії регіонів Луганщини Олександр Єфремов так само почувається добре на свободі.
Тобто нас намагаються переконати, що особи, які брали безпосередню участь в державному заколоті та допомагали російським окупантам, мають право користуватися своїми громадянськими та політичними правами нарівні з законослухняними громадянами? Разом з тими, хто був на боці України?
Наразі нам відомо, що з усіх регіоналів Донбасу, які були посадовими особами та колаборантами російських терористів, сидить лише Неля Штепа, колишній мер міста Слов’янська. А ще в слідчому ізоляторі СБУ міста Києва перебуває Олена Блоха, головний редактор «Муниципальной газеты», що був одним з засобів медіа-тероризму в Донецьку. Кажуть, книгу тепер пише. Сподіваємося, років ув’язнення вистачить написати великий твір. Жаль тільки, що її шеф, Сергій Богачьов – секретар Донецької міської ради, а за сумісництвом великий шанувальник «Русского мира», досі перебуває на свободі.
Саме по собі слово «колаборанти» подаровано нам французами, в часі Другої світової війни таким словом позначали осіб, які є спільниками окупантів. Мова йшла не лише про осіб, які вступали до лав поліції чи німецьких армійських або спеціальних загонів, а всіх, хто здійснював роботу на користь Німеччини, в тому числі, перебуваючи на посадах в окупованих землях Франції.
Загалом у Франції за результатами боротьби з колаборантами (за підрахунками ЗМІ) було страчено близько 10 600 осіб, в тому числі 9 000 осіб шляхом громадянського самосуду. Каторжні роботи отримали 13 339 осіб, в тюремному ув’язненні опинилися 24 927 осіб. Позбавлені громадянських прав – 50 223.
Для кращого розуміння, яким чином французьке суспільство боролося з колабораціонізмом, назвемо декілька прізвищ, які підпали під суспільну та державну кару. Серед них був, наприклад, Луї Рено, власник компанії «Рено», що була націоналізована вже після його смерті в 1945 році. Для французького суспільства співпраця братів Рено з Німеччиною під керівництвом Адольфа Гітлера стала аргументом на користь ув’язнення та позбавлення власності. Можна не сумніватися, що компанія «Рено» була цілком успішним економічним підприємством, а її власники мали достатньо коштів, аби вважатися олігархами за сучасним сленгом. Однак це не вберегло від розплати за співробітництво з ворогом країни.
Коли чуєш про те, що в Україні досі функціонують ЗМІ, які здійснюють антидержавну агітацію та пропаганду, як яскравий приклад газета «Вести», що протягом всіх місяців війни була рупором тероризму, починаєш заздрити французькому досвіду.
За колабораціонізм було розстріляно диктора «Радіо Париж» Жана Ерол-Пакі, а також редактора журналу «Новий час» Жан Люшера, редактора журналу «Я повсюди» Робера Бразілаха, попри благання про помилування з боку всіх провідних письменників тогочасної Франції.
Суспільство в часі війни мусить захищати себе від ворогів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Якщо комусь видається, що соціальний статус або належність до представників медіа мусить бути своєрідним оберегом від справедливого покарання, згадайте ці французькі прізвища.
Сьогодні багато колаборантів намагатимуться отримати статус недоторканності через т.зв. «Опозиційний блок», але боюся, щойно почнеться повномасштабна хвиля російсько-української війни, вони швидко втратять інтерес до перебування на території України.
Можна терпляче чекати, поки в Генпрокуратурі, МВС та СБУ домовляться, кого вважати колаборантом, а кого ні. Але чим довше вони вільно пересуватимуться по українській землі, тим ймовірніша загроза самосуду з боку громадян. Переконаний, що справедливого. Думаю, наприклад, харківська громада точно знає, чи є Добкін сепаратистом, краще за Генпрокурора.
А йдучи шляхом дипломатичних та політичних домовленостей з ворогом, ми дамо можливість колаборантам і надалі загрожувати життю і безпеці мільйонів українців і незалежності нашої держави.
Станіслав Федорчук
